Розділ «Частина третя Еркюль Пуаро сідає та розмірковує»

— Була ще одна жертва, мадам. Непряма жертва, якщо можна так сказати.

— Бідолашна Сюзанн? Так, я забула про неї. Поліція її опитала. Вони були впевнені, що вона мала до цього стосунок. Можливо, і мала, та якщо й так, то зовсім безвинний. Вона, я думаю, завела із кимось якусь пусту розмову та виказала інформацію про час прогулянок Дейзі. Її добряче опрацювали, вона думала, що її звинуватили у злочині. — Вона здригнулась. — Вона викинулась із вікна. О, це було жахливо.

Вона затулила обличчя руками.

— Якої національності вона була, мадам?

— Вона була француженка.

— Яке в неї було прізвище?

— Це безглуздо, але я не пам’ятаю… Ми всі називали її Сюзанн. Симпатична весела дівчина. Була дуже відданою Дейзі.

— Вона була дитячою покоївкою?

— Так.

— Хто був нянею?

— Це була професійна медсестра. Її прізвище було Стенґелберґ. Вона також була відданою Дейзі і моїй сестрі.

— Отже, мадам, я хочу, щоб ви добре подумали перед тим, як відповідати на це запитання. Чи ви, відколи перебуваєте у цьому потягу, побачили когось, кого впізнали?

Вона дивилась на нього.

— Я? Ні, нікого.

— Як щодо княгині Драґомірової?

— О, її? Я, звичайно, її знаю. Я думала, ви маєте на увазі когось… когось з… того часу.

— Саме це, мадам. Добре подумайте. Роки минули, пам’ятайте. Ця особа могла змінити свою зовнішність.

Гелена глибоко задумалась. Тоді сказала:

— Ні… я впевнена… нікого.

— А ви самі, будучи тоді юною дівчиною, не мали нікого, хто б стежив за вашим навчанням чи наглядав за вами?