Розділ «Частина третя Еркюль Пуаро сідає та розмірковує»

— Жодного.

— Ви пробачте мене, мадам, та чи можемо ми покладатись на правдивість ваших відповідей?

Пуаро промовив ці слова дуже м’яко. Княгиня відповіла презирливо.

— Це тому, що я не розповіла вам, що Гелена Андрені була сестрою місіс Армстронґ?

— Фактично, ви навмисно обманули нас щодо цього.

— Звичайно, і зробила б це знову. Її мати була моєю подругою. Я вірю, мсьє, у відданість — друзям, сім’ї й походженню.

— Ви не вірите в те, що варто зробите все, що у ваших силах, заради справедливості.

— У цьому випадку, я можу вважати, що справедливість, строга справедливість, була досягнута.

Пуаро нахилився вперед.

— Бачте, у чому моя проблема, мадам… Навіть у випадку з хустинкою, чи можна вам вірити? Чи ви захищаєте дочку вашої подруги?

— О! Я розумію, про що ви. — На її обличчі з’явилася сумна усмішка. — Що ж, мсьє, моє твердження можна легко довести. Я дам вам адресу людей у Парижі, котрі виготовляють мої хустинки. Вам лише потрібно показати їм хустинку, щодо якої у вас виникли запитання, і вони вас поінформують, що вона була виготовлена за моїм замовленням понад рік тому. Хустинка — моя, мсьє.

Вона підвелась.

— У вас до мене ще є запитання?

— Ваша покоївка, мадам. Вона впізнала хустинку, коли ми показали її сьогодні вранці?

— Повинна б була. Вона її бачила й нічого не сказала? Що ж, це доводить, що й вона може бути віддана.

Злегка схиливши голову, вона залишила вагон-ресторан.

— Оце і все, — м’яко пробурмотів Пуаро. — Я помітив лише невеличке вагання, коли запитав покоївку, чи знала вона, кому належить хустинка. Вона вагалася, чи зізнаватись, що хустинка належить її господині. Та чи підходить це до моєї дивної головної ідеї? Так, можливо.

— Ах! — сказав мсьє Бук зі своїм характерним жестом. — Вона жахлива стара леді.

— Чи могла б вона вбити Ретчетта? — запитав Пуаро у лікаря.

Він похитав головою.