Розділ «Частина третя Еркюль Пуаро сідає та розмірковує»

— Ні, ні. Хустинка, не забувайте. Хустинка закриває справу.

— О, я не такий впевнений щодо цієї хустинки. Пам’ятаєте, я говорив, що є дві можливості стосовно власників цієї хустинки.

— Усе одно… — Мсьє Бук замовк. Дальні двері відчинились, і до вагона-ресторану увійшла княгиня Драґомірова. Вона підійшла просто до них, і троє чоловіків підвелись.

Вона звернулась до Пуаро, проігнорувавши інших.

— Здається, мсьє, у вас є моя хустинка.

Пуаро тріумфально зиркнув на інших двох.

— Це вона, мадам?

Він вийняв маленький квадратний шматок тонкого батисту.

— Проте мадам княгине, це літера «Н», — промовив мсьє Бук. — А ваше ім’я, я перепрошую, — Natalia.

Вона на нього холодно глянула.

— Усе правильно, мсьє. Мої хустинки завжди позначені ініціалами російською мовою.«N» — це «Н» російською.

Мсьє Бук був трішки приголомшений. У цій невгамовній жінці було щось таке, що змушувало його почуватись схвильовано та незручно.

— Ви не сказали нам сьогодні зранку, що хустинка належить вам.

— Ви не питали, — сухо відповіла княгиня.

— Прошу, сідайте, мадам, — мовив Пуаро.

Вона зітхнула.

— Що ж, можна й присісти.

Вона сіла.

— Не потрібно затягувати справу, мсьє. Ваше наступне запитання буде: як так сталося, що моя хустинка лежала поряд із мертвим тілом чоловіка? Моя відповідь: не маю уявлення.

— Справді не маєте уявлення?