Розділ «Частина третя Еркюль Пуаро сідає та розмірковує»

— Я підійду до цього з іншого боку. Повернімося до хустинки, знайденої на місці злочину. Як ми зазначили нещодавно, троє людей асоціюються з літерою «Г». Місіс Габбард, міс Дебенгем, Гільдеґарда Шмідт. А зараз розгляньмо цю хусточку з іншого погляду. Це, мої друзі, — дуже коштовна хустинка, jet de luxe[77], ручної роботи, вишита у Парижі. Хто з пасажирів, попри ініціали, міг би собі дозволити таку хустинку? Не місіс Габбард, достойна жінка без претензій на необачну екстравагантність у одязі. Не міс Дебенгем, яка належить до того класу англійців, що користуються вишуканими лляними хустинками, однак не шматком дорогого батисту, що, можливо, вартує дві сотні франків. І, звичайно, не покоївка. Проте є дві жінки в цьому потягу, котрі могли б бути власницями такої хустинки. Тож гляньмо, чи зможемо пов’язати їх якимось способом із літерою «Г». Дві жінки, про яких я говорю, — це княгиня Драґомірова…

— Чиє ім’я — Наталія, — іронічно вставив мсьє Бук.

— Власне. І її ім’я, як я говорив, спонукає до припущень. Інша жінка — це графиня Андрені. І одразу дещо привертає нашу увагу…

— Вашу!

— Добре, мою. Її ім’я в паспорті заляпане жиром. Ненавмисно, хтось міг би сказати. Та зверніть на це увагу. Елена. Припустимо, замість Елена це було б Гелена. Велика буква «Г» могла б бути змінена на «Е», а потім легко покрити маленьку «е» поряд з нею, і, зрештою, масна пляма поставлена, щоб приховати підміну.

— Гелена! — вигукнув мсьє Бук. — Яка хороша ідея.

— Звичайно, хороша! Я шукав підтвердження, навіть маленьке, моїй ідеї — і знайшов. Одна з етикеток на багажі графині — вогка. Саме та, що прикривала перший ініціал на валізі. Ця етикетка була відмочена і переклеєна в інше місце.

— Ви починаєте мене переконувати, — промовив мсьє Бук. — Проте графиня Андрені… звичайно…

— Ну ж бо, mon vieux, ви повинні себе розвернути й підійти до справи зовсім з іншого боку. На що це вбивство мало бути схоже для всіх? Не забувайте, що сніг зруйнував первинні плани вбивці. Уявімо на хвилинку, що снігу не було і потяг продовжував звичний шлях. Що сталося б у такому разі?

Убивця, дозвольте сказати, цілком можливо був би виявленим на італійському кордоні сьогодні вранці. Здебільшого та ж сама інформація була б представлена італійській поліції. Листи з погрозами були б надані мсьє Макквіном, мсьє Гардман розповів би свою історію, місіс Габбард з нетерпінням розповідала б, як чоловік пройшов через її купе, був би знайдений ґудзик. Можу припустити, що лише дві речі були б іншими. Чоловік пройшов би через купе місіс Габбард до першої години, а уніформа спального вагона була б знайдена викинутою в одному з туалетів.

— Ви маєте на увазі?

— Я маю на увазі, що планувалось, що вбивство матиме вигляд роботи ззовні. Вважали б, що вбивця залишив потяг у Броді, куди потяг вчасно мав би прибути о 00 : 58. Хтось, можливо, пройшов би повз дивного провідника спального вагона в коридорі. Уніформа була б покинутою на видному місці, щоб вочевидь показати, як цей трюк був організований. Жодних підозр не впало б на пасажирів. Саме так, друзі, ця справа була б представлена всьому світу.

Та аварія із потягом змінила все. Немає сумніву, що саме тому чоловік залишався зі своєю жертвою в купе так довго. Він очікував, доки потяг знову поїде. Та, зрештою, він зрозумів, що потяг не поїде. Потрібен був новий план. Тепер знатимуть, що вбивця ще в потягу.

— Так, так, — сказав мсьє Бук із нетерпінням. — Я це все розумію. А коли ж про хустинку буде?

— Я повертаюсь до неї манівцями. Почнемо з того, що листи з погрозами були всліпу. Вони могли б бути вибрані цілковито із нейтрально написаного американського кримінального роману. Вони не справжні. Вони, власне, призначені для поліції. Що ми маємо себе запитати, це — чи ввели вони в оману Ретчетта. Здавалося, що відповідь «Ні». Його інструкції Гардману, здається, вказують на «таємного» ворога, якого він сам знав. Якщо, звичайно, ми повіримо Гардману. Але Ретчетт усе-таки отримав одного листа зовсім іншого характеру, того, що стосується дитини Армстронґів, фрагмент цього листа ми знайшли в його купе. На той випадок, якщо Ретчетт не здогадався раніше, це змусило б його зрозуміти причину погроз його життю. Цей лист, як я весь час повторював, не мав бути знайденим. У першу чергу вбивця хотів його знищити. Це була друга перешкода для його плану. Першою був сніг, другою — реконструйований нами фрагмент.

Те, що ця записка була так ретельно знищена, означає лиш одне. У потягу має бути хтось так близько пов’язаний із сім’єю Армстронґів, що якби записку знайшли, то підозра одразу впала б на цю особу.

Тепер ми підійшли до інших двох підказок, які ми виявили. Пропустимо йоржик для люльки. Ми вже багато про нього говорили. Тож перейдемо до хустинки. Дивлячись на найочевидніше, це підказка, що кидає підозру на когось із ініціалом «Н», і вона була загублена цією особою випадково.

— Саме так, — сказав доктор Константін. — Вона розуміє, що загубила хустинку, й одразу вживає заходів, щоб приховати своє справжнє ім’я.

— Ви так швидко рухаєтесь. Ви дійшли висновку швидше, ніж я б собі дозволив.

— Є ще якась альтернатива?