Розділ «Частина третя Еркюль Пуаро сідає та розмірковує»

Пуаро дивився у порожнечу попереду себе.

— Це те, що я сам себе питаю, — промовив він. — Це те, що я не перестаю себе питати.

Він відкинувся у кріслі.

— Від цього моменту — усе отут, — він постукав себе по чолі. — Ми вже витягли все. Усі факти — перед нами, акуратно розставлені, упорядковано й методично. Пасажири всі сиділи тут, одне за одним, даючи свідчення. Ми вже знаємо все, що можна взяти ззовні…

Він жваво всміхнувся до мсьє Бука.

— Це стало наче внутрішнім жартом між нами, чи не так — цей процес сидіння і обдумування правди. Що ж, я збираюся застосувати свою теорію на практиці — тут, у вас на очах. Ви обоє маєте зробити те саме. Тож усі втрьох заплющимо очі й подумаймо…

Один чи більше пасажирів убивали Ретчетта. Хто з них?

Розділ третій

Певні пункти для роздумів

Минула добра чверть години, доки хтось заговорив.

Мсьє Бук та доктор Константін розпочали зі спроби, дотримуватись інструкцій Пуаро. Вони намагалися розгледіти в лабіринті суперечливих уривків зрозумілу та очікувану розв’язку.

Думки мсьє Бука рухались приблизно в такому напрямку:

— Звичайно, мені потрібно думати. Проте я вже думав… Очевидно, Пуаро вважає, що англійська дівчина причетна до справи. Не можу втриматись від думок, що це не так… Англійки надзвичайно холодні. Можливо, тому, що в них ні грудей, ні… Але не в цьому справа. Схоже на те, що італієць не міг цього зробити, а шкода. Думаю, що англійський камердинер не обманював, коли говорив, що інший не залишав купе. Навіщо йому це робити? Не так легко підкупити англійця, до них важко знайти підхід. Це все загалом таке неприємне. Цікаво, коли нам вдасться з цього вибратись. Мали б проводитись хоча б якісь рятувальні роботи. Вони такі повільні у цих країнах… Мине кілька годин, доки хтось збереться щось зробити. А поліціянти цих країн, з ними буде найважче — пихаті від власної важливості, образливі, з почуттям власної гідності. Вони зроблять велику подію із цієї справи. Не так часто їм випадає такий шанс. Це буде у всіх газетах…

І звідси думки мсьє Бука пішли битим шляхом, яким вони вже подорожували сотні разів.

Думки доктора Константіна просувались так:

— Він — чудний, цей маленький чоловічок. Геній? Чи дивак? Він розв’яже цю загадку? Ні. Я не бачу звідси виходу. Усе так заплутано… Усі обманюють, напевно… І навіть якщо так, чим це мені допоможе? Якщо вони всі обманюють, то це так само заплутує, як коли б всі говорили правду. Дивні ці рани. Не можу зрозуміти… Було б зрозуміліше, якби його застрелили, — зрештою гангстери в Америці завжди стріляють. Цікава країна, Америка. Мені б, напевно, сподобалось там. Така прогресивна. Коли повернусь додому, потрібно зв’язатись із Деметріусом Заґоном — він був у Америці, у нього такі сучасні погляди… Цікаво, що зараз робить Зія. Якщо моя дружина колись дізнається…

Його думки пішли абсолютно особистим шляхом.

Еркюль Пуаро сидів дуже тихо.

Хтось міг би подумати, що він спить.

І потім, раптом, за чверть години цілковитої непорушності, його брови повільно почали повзти вгору по лобі. З нього вийшло невелике зітхання. Він пробурмотів одним подихом: