Розділ «Частина перша Факти»

Мсьє Бук говорив із тихим розпачем.

— Пасажир? Який пасажир?

— Американець. Його звали… звали… — Він глянув на записи перед собою. — Ретчетт… Правильно, Ретчетт?

— Так, мсьє, — ковтнув провідник.

Пуаро подивився на нього. Чоловік був білий як стіна.

— Краще дозвольте цьому чоловіку сісти, — сказав він. — Інакше він втратить свідомість.

Chef de train трохи відсунувся, і провідник упав на лавку в кутку й затулив обличчя руками.

— Ого! — сказав Пуаро. — Це серйозно!

— Звичайно, це серйозно. Почнімо з того, що вбивство саме по собі вже велика біда. Але це ще не все, обставини вбивства — незвичайні. От, будь ласка, ми тут застрягли. Це може тривати кілька годин, та не тільки годин, — днів! Інша обставина. У більшості країн до транзитних потягів сідає поліція тих країн. Тільки в Югославії цього не роблять! Розумієте?

— Ситуація складна, — погодився Пуаро.

— І це ще квіточки. Докторе Константін, зовсім забув, що не представив вас. Доктор Константін, мсьє Пуаро.

Невисокий брюнет схилив голову, Пуаро відповів тим же.

— Доктор Константін вважає, що смерть настала близько першої ранку.

— У таких випадках важко сказати точно, — сказав лікар, — але, гадаю, я можу впевнено стверджувати, що смерть настала в проміжку від півночі до другої ранку.

— Коли востаннє Ретчетта бачили живим? — спитав Пуаро.

— Відомо, що він був живий приблизно за двадцять перша, коли говорив із провідником, — сказав мсьє Бук.

— Це правда, — підтвердив Пуаро. — Я сам чув, як це сталося. Це було востаннє?

— Так.

Пуаро повернувся до лікаря, який продовжував:

— Вікно в купе мсьє Ретчетта було відчинене навстіж, що дозволяє припустити, що вбивця втік саме так. Проте, на мою думку, вікно відчинили, щоб збити нас із пантелику. Той, хто втік би в такий спосіб, мав залишити чіткі сліди на снігу. А їх не було.