Він схопився з ліжка, відчинив двері та виглянув. Нічого. Але справа, далі по коридору віддалялася жіноча постать, убрана в червоне кімоно. У протилежному кінці коридору на невеличкому стільці сидів провідник і щось підраховував на великих аркушах паперу. Панувала мертва тиша.
— Мабуть, усе це нерви, — сказав Пуаро й знову ліг спати. Цього разу він спав до ранку.
Коли він прокинувся, потяг усе ще стояв. Пуаро підняв шторку й виглянув. Високі кучугури снігу оточували вагон.
Він глянув на годинник і побачив, що вже було по дев’ятій.
За чверть десята охайний, чепурний та елегантний, як завжди, він увійшов у вагон-ресторан, де лунав хор скорботи.
Бар’єри, які досі розділяли пасажирів, тепер зникли. Усіх об’єднала спільна біда. Голосніше за всіх волала місіс Габбард.
— Моя дочка сказала мені, що це найлегша подорож у світі. Просто сядеш у потяг і зійдеш у Парижі. А тепер ми тут надовго, — простогнала вона. — Моє судно відпливає післязавтра. Як мені на нього встигнути? І що ж, я навіть не можу зателеграфувати, щоб скасувати бронювання. Мене аж трусить, коли про це кажу.
Італієць сказав, що й у нього невідкладні справи в Мілані. Кремезний американець сказав, що «йому шкода, мем», і м’яко висловив надію на те, що, можливо, потяг надолужить затримку.
— Моя сестра, її діти чекають мене, — сказала шведка й схлипнула. — Я не можу попередити їх. Що вони подумають? Вирішать, що зі мною трапилося щось погане.
— Скільки ми тут пробудемо? — вимагала відповіді Мері Дебенгем. — Комусь хоч щось відомо?
У її голосі звучало роздратування, але ознак тієї гарячкової тривоги, яку вона проявила в Таврському експресі, Пуаро не помітив.
Місіс Габбард знову завелася:
— У цьому потягу нікому нічого невідомо. І ніхто навіть не намагається хоч щось зробити. Просто групка непотрібних іноземців. От якби ми були на батьківщині, хоча б хтось спробував щось виправити.
Арбатнот повернувся до Пуаро й заговорив виваженою французькою з британським акцентом:
— Vous êtes un directeur de la ligne, je crois, Monsieur. Vous pouvez nous dire…[29]
Усміхнувшись, Пуаро поправив його.
— Ні, ні, — сказав він англійською. — Це був не я. Ви сплутали мене з моїм другом, мсьє Буком.
— Ой! Перепрошую.
— Нічого. Природно, що ви помилилися. Тепер я займаю купе, що раніше належало йому.
Мсьє Бука у вагоні не було. Пуаро розглянувся, щоб побачити, кого ще не вистачало.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Вбивство у «Східному експресі»» автора Аґата Крісті на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина перша Факти“ на сторінці 21. Приємного читання.