Розділ «Частина перша Факти»

Пуаро всміхнувся!

Суперечка — якщо це була вона — тривала деякий час. У пропорціях дев’яносто відсотків слова місіс Габбард переважали заспокійливі десять відсотків провідника. Нарешті справу, здається, владнали. Пуаро чітко розчув:

— Bonne nuit[24], мадам. — І двері зачинилися.

Пуаро натиснув на ґудзик дзвінка.

Провідник з’явився миттю. Здавалося, він збуджений і схвильований.

— De l’eau minerale, s’il vous plait[25].

— Bien, Monsieur[26]. — Напевно, блиск в очах Пуаро змусив провідника вилити душу.

— La Dame Americaine…[27]

— Так?

Він витер піт із чола.

— Тільки уявіть, що в мене з нею було! Вона твердить, — так, і досі твердить, — що в її купе чоловік! От уявіть собі, мсьє. У такому обмеженому просторі, — він обвів рукою навколо. — Де б він там заховався? Я переконую її. Стверджую, що це неможливо. А вона наполягає. Вона прокинулася, а в купе чоловік. То я й запитав, як він міг вийти і замкнути двері зсередини. Але вона не чує жодних аргументів. Начебто в нас і без цього недостатньо проблем. Цей сніг…

— Сніг?

— Авжеж. Мсьє не помітив? Потяг зупинився. Ми заїхали в замет. Бозна як надовго ми тут застрягли. Пам’ятаю, як одного разу сніжило весь тиждень.

— А де ми є?

— Між Віньківцями та Бродом.

— Là là? — сказав роздратовано Пуаро.

Провідник пішов і повернувся з водою.

— Bon soir, Monsieur[28].

Пуаро випив склянку води і вклався спати.

Він саме засинав, коли щось знову розбудило його. Цього разу наче щось важке глухо гепнуло біля дверей.