Розділ «Частина п’ята Ритуал Чуді[718]»

— Портьє, — врешті промовив зневажливий, заспаний голос.

— Наберіть кімнату містера Денбро, — сказав Едді. — Якомога швидше.

Іншим вухом він прислухався до суміжних кімнат. Чи сильно вони шуміли? Чи постукає хтось у двері, щоб поцікавитись, чи все гаразд?

— Ви точно впевнені, що хочете, аби я подзвонив? — перепитав портьє. — Уже десять хвилин по третій.

— Так, хутко! — мало не прокричав Едді.

Одна рука, що стискала слухавку, тремтіла, раз по раз конвульсивно тіпаючись. В іншій бринів огидний, осиний спів. Генрі знову поворухнувся? Ні. Звісно, ні.

— Окей-окей, — сказав портьє. — Збав обороти, друже.

Клацнуло, а потім почувся хрипкий набір іншої кімнати. «Ну ж бо, Білле, ну ж бо, ну…»

Зненацька йому сяйнула думка, жахлива та ймовірна. Що, коли Генрі спершу завітав до Біллової кімнати? Або до Річі? Або до Дена? Або до Бев? Або ж спершу сходив до бібліотеки? Бо він точно вже десь був: якби хтось із них не розм’якшив Генрі, зараз на килимі лежав би Едді, і колодка ножа стирчала б із його живота так само, як шийка від пляшки «Пер’є» — з черева Генрі. А що, коли Баверз відвідав їх усіх, заставши Невдах із заспаними очима так, як він застав його? Що, коли вони всі вже мертві? Та думка була такою лячною, що, якби ніхто не зняв слухавку, він би почав кричати.

— Будь ласка, Білле, — шепотів Едді. — Будь ласочка, будь там, хлопче.

Хтось узяв слухавку, і Біллів голос, нехарактерно обережний, сказав:

— А-а-алло?

— Білле, — промовив Едді, мало не зриваючись на белькотіння. — Білле, дякувати Богу.

— Едді? — його голос на хвильку потихшав і заговорив з кимось іншим, пояснюючи, хто на дроті. Та потім він знову зміцнів. — У ч-ч-чому с-справа, Едді?

— Генрі Баверз, — сказав Едді. Він іще раз глипнув на тіло. Чи змінило воно позу? Цього разу йому було вже важче переконати себе, що ні. — Білле, він прийшов сюди… і я вбив його. У нього був ніж. Гадаю… — він стишив голос. — Гадаю, то був той самий ніж. Як того дня. Коли ми спустилися в каналізацію. Пам’ятаєш?

— Па-пам’ятаю, — похмуро відповів Білл. — Едді, слухай сюди. Треба, щоб ти

12

ПУСТОВИЩЕ. 1:55 ПІСЛЯ ОБІДУ

п-п-повернувся й сказав Б-б-бену, щоб ішов с-с-юди.

— Окей, — кивнув Едді й зник позаду.