Розділ «Частина п’ята Ритуал Чуді[718]»

— Вони за-за-закривають на це очі, — пробурмотів Білл, витріщаючись на закручену, мов свинячий хвостик, стежку. — Ат-ат-атож, з-з-звісно.

— Білле? — заскімлила Бев.

Стен стояв поряд із нею — такий тендітний та охайний у своїй синій тенісці й штанах-чинос[755]. З іншого боку стояв Майк і дивився на Білла так, наче читав його думки.

«Вони закривають на це очі, завжди закривають, і все вщухає, життя йде далі, а Воно… Воно…»

(засинає)

засинає… або впадає в сплячку, як ведмідь… а тоді все починається знову, і.вони все знають… люди знають… вони знають, що так треба, аби Воно продовжувало існувати.

— Я п-п-прив-в…

«Господи будь ласочка будь ласочка Господи стовпи пхає будь ласочка Господи та штовхає дай мені всіх запевняє о Господи о Ісусе БУДЬ ЛАСОЧКА ДАЙ МЕНІ СКАЗАТИ!»

— Я п-п-привів в-вас сю-сю-сюди, бо н-н-небезпека в-всюди, — вимовив Білл. Губи в нього заслинилися, і він витер їх тильної стороною долоні. — Воно — це Д-д-деррі. Р-р-розу-зумієте? — він глянув на них вогненним поглядом, і вони навіть трохи відсахнулися, мало не побожно дивлячись на нього переляканими, блискучими очима. — В-в-воно — це Д-деррі! К-к-куди б м-ми н-не пі-пішли… к-к-коли В-в-воно с-с-схопить н-нас, в-вони н-ніч-чого не п-п-побачать, ніч-ч-чого не п-п-почують, ніч-ч-чого не в-в-взнають, — він благально дивився на них. — Х-х-хіба ви не б-б-бачите? Найк-к-краще, що ми мож-жемо з-зробити, — ц-це за-за-закінчити те, що розпочали.

Беверлі бачила, як підвівся містер Росс, як він глянув на неї, згорнув газету й просто зайшов до хати. «Нічого не бачать, нічого не чують, нічого не знають. А мій батько…»

(зніми штани, маленька повіє)

хотів її вбити.

Майк згадав, як вони обідали в Білла. Здавалося, наче мати його друга перебувала у власному примарному світі — читала собі роман Генрі Джеймса[756] й не помітила, як вони зробили сандвічі та з’їли їх прямо за кухонним столом. Річі подумав про охайний та порожній будинок Стена. Стен тоді трохи здивувався — під час ланчу його мати завжди була вдома. А коли вона кудись ішла, завжди залишала йому записку, в якій зазначала, де її знайти. Записки теж не було. Гараж був порожній, ото й усе. «Мабуть, пішла по магазинах з подругою Деббі», — сказав тоді Стен, трохи насупившись, і заходився робити сандвічі з яєчним салатом. Річі забув про це. А зараз знову згадав. Едді думав про матір. Коли він виходив з дошкою для гри в «Парчизі», не почулося жодних звичних застережень: «Обережно, Едді, сховайся, коли дощитиме, Едді, не грайся в брутальні ігри, Едді». Вона не спитала, чи взяв він інгалятор, не сказала, о котрій годині він має бути вдома, не згадала про «тих грубіянів, з якими ти граєшся». Просто сиділа й дивилася по телевізору мильну оперу, наче його не існувало.

Наче його не існувало.

Подібні думки сяйнули в головах і решти хлопців: якоїсь миті між світанком та обідом вони перетворилися на привидів.

Привиди.

— Білле, — хрипко мовив Стен, — а що, коли побігти навпростець до Старого Відрога?

— М-м-марна справа, — похитав головою Білл. — З-з-загрузнемо в зарость-тях ба-ба-бамбуку… у в’язк-к-кій б-б-багнюці… або ж у К-к-кендаскіґ на нас на-на-накинуться сп-сп-справжні пі-пі-піраньї… чи ще щось.

У кожного з них була своя, інша версія одного й того самого кінця. Бен побачив кущі, що перетворюються на людожерних рослин. Беверлі подумала про летючих п’явок, подібних до тих, що повилітали зі старого холодильника. Стен побачив, як імлиста земля в бамбукових заростях вибльовує живі трупи дітей, які попалися в казкове грузьке болото. Майк Хенлон уявив маленьких рептилій з юрського періоду, що зненацька вистрибують із розколеного старого дерева й нападають на них, розриваючи на шматки міленькими гострими зубками. Річі побачив Повзуче Око, що хапає їх вологими мацаками, коли вони намагаються пробігти під залізничними коліями. А Едді привиділося, як вони деруться насипом до Старого Відрога, а зверху на них уже чекає прокажений, і його обвислою шкірою повзають жуки та черви.

— Якби можна було якимсь чином утекти з міста… — промимрив Річі, а тоді здригнувся від заперечливого крику грому, що заревів у небі.