Розділ «Частина п’ята Ритуал Чуді[718]»

Саме тоді Беверлі закричала — пронизливий, болючий звук серед тиші. Склепінчастий купол угорі підхопив його, і сміхом банші[722] покотилася луна, літаючи, кружляючи навколо них.

Білл обернувся до неї; Річі впустив свій піджак, щойно знявши його зі спинки стільця; почувся дзвін розбитого скла — то Едді зачепив рукою порожню пляшку джину.

Беверлі задкувала від них з простягненими руками й обличчям, білим, як хороший друкарський папір.

— Мої руки! — голосила вона, вибалушивши очі, обрамлені бузковими, як схід сонця, тінями. — Мої руки!

— Що… — відкрив було рота Білл, а тоді побачив, як з-поміж її тремтячих пальців повільно скрапує кров. Він рушив до неї, та тієї ж миті несподівано відчув, як його долоні перетнули риски пекучої теплоти. Але болю він майже не відчув. Це більше скидалося на те, як іноді може нити рана, котра вже давно загоїлася.

То були його старі шрами, що знову проступили в Англії, вони розійшлися й кривавили. Кинувши погляд убік, він помітив, що Едді Каспбрак спантеличено витріщається на власні руки. З них теж бігла кров. Як і в Майка. І в Річі. І в Бена.

— Мусимо боротися до скону, чи не так? — спитала Беверлі. Вона заплакала. Цей звук також посилився пусткою в бібліотеці; здавалося, наче всенька будівля плаче разом із нею. Біллу майнуло на думці, що він здуріє, якщо постійно це чутиме. — Боже поможи, мусимо боротися до скону.

Вона ридала, і з однієї ніздрі в неї звисла шмаркля. Вона витерла її тильною стороною тремтячої долоні, і на підлогу впало ще кілька червоних краплин.

— Ху-ху-хутчіш! — гукнув Білл і схопив Едді за руку.

— Що…

— Хутчіш?

Він простягнув другу руку, й за мить Беверлі взяла її. Вона й досі плакала.

— Так, — пробелькотів отетерілий Майк. Він був наче під кайфом. — Та-ак, усе правильно, хіба ні? Знову почалось, еге ж, Білле? Знову почалося те саме.

— Г-г-гадаю, що так…

Майк узяв Едді за руку, а Річі схопив вільну руку Беверлі. З якусь хвильку Бен просто дивився на них, а тоді звів заюшені руки, як сновида, і ступив між Майком та Річі. Він вхопився за їхні руки. Коло замкнулося.

(О Чудь це Ритуал Чуді й Черепаха нам не допоможе)

Білл спробував закричати, та лише прохрипів. На його очах Едді задер голову; м’язи мотузками напнулися на шиї. У Бев двічі різко сіпнулися стегна, наче від оргазму — короткого та різкого, як вистріл пістолета 22 калібру. У Майка дивно ворушилися губи — здавалося, вони водночас посміхалися й кривилися. У бібліотечній тиші загрюкали, відчиняючись і зачиняючись, двері, а звук відлунював і гримів, як кулі в боулінгу. У залі періодичних видань журнали злетіли догори, підхоплені безвітряним буревієм. В офісі Кера Беннер бібліотечна друкарська машинка «Ай-бі-ем»[723] загула, ожила і почала друкувати:

стовпипхає

таштовхає

привидівбачить