Розділ «Частина п’ята Ритуал Чуді[718]»

Карл Шапіро.[720] Путівник для вигнанців

Розділ 19

Часи нічної варти

1

ДЕРРІЙСЬКА ПУБЛІЧНА БІБЛІОТЕКА, 1:15 НОЧІ

Тож тепер, коли ми вже не віримо в Санта-Клауса…

Щойно Бен Генксом закінчив розповідь про срібні кулі, їм захотілося поговорити, однак Майк сказав, що хоче, аби вони розійшлися й поспали.

— З вас поки що досить, — мовив Майк, та він був такий стомлений, що стало зрозуміло: досить передусім йому. До того ж Беверлі, поглянувши на його змарніле обличчя, подумала, що в нього дійсно хворий вигляд.

— Та це ж іще не все, — сказав Едді. — Як щодо решти? Я все ще не пам’ятаю…

— Майк слушно к-к-каже, — відгукнувся Білл. — Або в-в-виявиться, що па-па-пам’ятаємо, або н-ні. Думаю, п-пригадаємо. В-все, що нам б-було т-треба, ми згадали.

— Може, згадаються якраз потрібні речі? — припустив Річі.

Майк кивнув.

— Побачимося завтра, — він глипнув на годинник. — Тобто вже сьогодні.

— Тут? — спитала Беверлі.

Майк повільно похитав головою.

— Пропоную зустрітися на Канзас-стрит. Там, де Білл ховав свого велика.

— Ходімо на Пустовище, — сказав Едді. Зненацька його шкіра взялася сиротами.

Майк знову кивнув.

На хвильку, поки вони перезиралися, запала тиша. А тоді Білл звівся на ноги, й інші теж слідом повставали.

— А ще ви мусите бути пильними до кінця ночі, — промовив Майк. — Воно було тут, може з’явитися й деінде, де б ви не були. Та від нашої зустрічі мені покращало, — він подивився на Білла. — Гадаю, ми все ще можемо це зробити. Як гадаєш, Білле?