Розділ «Частина п’ята Ритуал Чуді[718]»

Білл повільно кивнув:

— Так. Гадаю, що можемо.

— Воно це теж знає, — зауважив Майк, — і Воно зробить усе, щоб перевага була на його боці.

— То що ж нам робити, якщо Воно з’явиться? — запитав Річі. — Заткати носа, замружити очі, тричі крутнутися на місці й думати про хороше? Пустити йому в пику чарівного пилу? Заспівати старих пісень Елвіса Преслі? Що?

— Якби я це знав, не було б і проблем, — похитав головою Майк. — Та я впевнений, що існує й інша сила, котра хотіла, щоб ми вижили й завершили цю справу. Принаймні, вона існувала, коли ми були дітьми, — можливо, існує й дотепер. — Він утомлено знизав плечима. — Я гадав, що двох, а то й трьох з вас не стане, поки ми зберемося тут. Зникнете. Або помрете. Та коли ви прийшли… сам ваш вигляд подарував мені надію.

Річі поглянув на годинник.

— Чверть по першій. Час плине швидко, коли весело, правда ж, Скирте?

— Біп-біп, Річі, — озвався Бен із блідою посмішкою.

— Беверлі, прогуляєшся зі мною до «Та-та-таун Хаусу»? — запитав Білл.

— Гаразд, — відказала вона й почала одягати жакет.

Тепер бібліотека здавалася дуже тихою, лячною; тіні роїлися по закутках.

Білл відчув, як даються взнаки останні два дні, як їхній тягар обважує плечі. Якби то вчувалася лише втома, було б не так погано, та, крім цього, йому здавалося, що психіка от-от не витримає; наринула якась дрімота й параноя. Відчуття того, що за ним стежать.

«А що, коли я зараз геть в іншому місці? — думав він. — Мабуть, я в божевільні лікаря Сьюварда, з напівзруйнованим абатством Графа по сусідству та Ренфілдом у камері навпроти: він — зі своїми мухами, я — зі своїми почварами, і обидва впевнені, що вечірка вже почалась, обидва розчепурені, та не в смокінгах, а в гамівних сорочках».[721]

— Як щодо тебе, Р-річі?

Річі похитав головою.

— Мене проведуть Скирт із Каспбраком. Так, чуваки?

— Атож, — погодився Бен. Він зиркнув на Беверлі — та стояла поряд із Біллом — і відчув давній біль. У голові в нього затремтіла ще одна згадка, та, подражнивши його, вона майнула геть.

— А т-ти що скажеш? — звернувся Білл до Майка. — Прогуляєшся з н-нами?

Майк теж похитав головою:

— Не зможу…