Розділ «Частина четверта Липень 1958 року»

— Ви вже все пригадали? — звертається Майк до Річі.

Річі робить ковток пива та хитає головою.

— Я пам'ятаю, як ти розповідав про птаха… і про курильню, — він шкіриться й продовжує: — Ми з Бевві та Беном сьогодні про це згадували. Ото була кімната жахів — заїб…

— Біп-біп, Річі, — посміхається Беверлі.

— Ну, самі розумієте, — каже він, так само вишкіряючись та поправляючи окуляри на носі старим, до болі знайомим жестом малого Річі. Він підморгує Майкові: — Що, Мікі, двоє нас і ми з тобою?

У Майка вихоплюється смішок, і він киває.

«Міс Скавлеть! Міс Скавлеть! — пищить Річі Голосом Негритосика. — Шося мені запарко в тій курильці, міс Скавлеть!»

Білл сміється й каже:

— Ще одне архітектурне звершення інженерного генія Бена Генскома.

Беверлі киває:

— Ми копали собі хатку-клуб, коли ти, Майку, приніс у Пустовище альбом свого батька.

— Господи Ісусе, — вихоплюється в Білла, і він підскакує, як на голках. — Ті фотографії…

Річі похмуро киває:

— Той самий фокус, що відбувся в кімнаті Джорджі. Проте цього разу ми вже всі побачили.

— Я згадав, що сталося з зайвим срібним доларом, — зауважує Бен.

Всі обертаються до нього.

— Перед тим як сюди приїхати, я залишив три інші монети другові, — тихо мовить Бен. — Хай своїм дітям віддасть. Я знав, що був іще четвертий долар, проте не міг згадати, куди він подівся. Я тепер згадав.

Бен дивиться на Білла й продовжує:

— Ми відлили з нього кулю, чи не так? Ти, я і Річі. Спочатку хотіли зробити справжні срібні набої…

— Ми були впевнені, що ти з цим упораєшся, — погоджується Річі. — Але врешті-решт…