Розділ «Частина третя Дорослі»

— Я знаю, який маю вигляд.

Білл почервонів і сказав:

— Не такий уже й поганий, просто я пам’ятаю тебе малим хлопчаком. У цьому все діло.

— Чи справді?

— У тебе дещо втомлений вигляд.

— Я й є дещо втомленим, — підтвердив Майк, — але я впораюсь. Сподіваюсь. — На цьому він усміхнувся, і ця посмішка освітила його лице. І в ньому Білл упізнав того хлопця, якого він знав двадцять сім років тому. Як той старий каркасно-дерев’яний міський шпиталь переобтяжений модерним склом і бетонітом, так і хлопчик, якого колись був знав Білл, тепер переобтяжений неуникними декораціями дорослості. Лоб у нього був у зморшках, від кутиків губ майже до підборіддя прорізались борозни, і волосся сивіло з обох боків над вухами. Проте, як той шпиталь, нехай і переобтяжений, залишався тут, усе ще видимим, так само й хлопчик, якого колись знав Білл.

Майк простягнув руку й промовив:

— Вітаю тебе з поверненням у Деррі, Великий Білле.

Білл руку проігнорував і обняв Майка. Майк відчайдушно обняв його навзаєм, і Білл відчув у себе на плечі та збоку на шиї доторк його волосся, жорсткого й пружнястого.

— Що б тут не було недоброго, Майку, ми про нього подбаємо, — сказав Білл. Він почув у своєму голосі гіркий призвук сліз, але не зважав на те. — Ми побили його раз, і змо-о-ожемо п-п-побити з-з-знову.

Майк відірвався від Білла, тримаючи його на відстані простягнутих рук; хоча він усе ще усміхався, занадто багато іскристості було в його очах.

Витягши хустинку, він їх утер.

— Звісно, Білле, — промовив він. — Ще б пак.

— Ви не проти пройти за мною, джентльмени? — запитала господиня. Усміхнена східна жінка в делікатному рожевому кімоно, на якому дракон звивав і вигинав свій лускатий хвіст. Її зібране високо на голові темне волосся підтримували гребені зі слонової кістки.

— Я знаю дорогу, Розо, — сказав Майк.

— Дуже добре, містере Хенлон, — усміхнулася вона їм обом. — У вас приємно пройде дружня зустріч, я гадаю.

— Я теж так гадаю, — кивнув Майк. — Сюди, Білле.

Майк повів його тьмяним коридором повз головний ресторанний зал до завішених бісерною шторою дверей.

— А інші… — почав Білл.

— Усі вже тут, — сказав Майк. — Усі, хто зміг прибути.