— Саме так. Ти врешті-решт вийдеш заміж за такого, як твій батько чи брати. І будеш для нього теплим тілом у ліжку, та й край.
— Такого ніколи не буде!
— Ти не матимеш вибору, Джинні.
Розділ 21
Щоденники Пітера Мак-Каллоу
10 березня 1916 року
Вчора мексиканські повстанці на чолі з Панчо Вілья вторглися до Нью-Мексико. Двадцятеро убитих. Таке наше сьогодення: майже ніхто з білих носа не потикає на вулицю без гвинтівки чи бодай пістолета.
Німці пообіцяли прислати мексиканцям підкріплення, якщо ті вирішать перетнути кордон. Містечко наше просто шаленіє: ми ж перебуваємо в якихось десяти милях від річки.
Я не кажу вголос про те, що кайзер навряд чи надішле обіцяне підкріплення, оскільки у Франції він щодня втрачає по десять тисяч солдатів. І не кажу також про те, що кількість американців, які загинули в Колумбусі, — приблизно така сама, як кількість мексиканців, яких убивають за одну ніч у Південному Техасі. А навіщо мені взагалі казати про все це? Люди-бо перед обличчям цієї нової загрози нарешті стали жити по-людськи: сусіди, які роками не розмовляли, сьогодні приязно гомонять одне з одним; дружини аж увиваються біля своїх чоловіків; неслухняні діти раптом стали сумлінно робити уроки й вчасно приходити зі школи додому.
За містом знайшли тіла чотирьох підлітків-мексиканців. Ніхто не знає ні їхніх імен, ні імен тих, хто їх застрелив. Наші вакуерос кажуть, що це були фуереньйос — мешканці центральної частини Мексики; хоча трупи були вже такі спотворені, що я просто не розумію, як за ними можна було таке визначити. Про це навіть у газетах не написали. А якби замість тіл цих підлітків знайшли убитих мулів — неодмінно почали б розслідування. Та люди лишень побурчали стосовно великих витрат на поховання, і все.
14 березня 1916 року
Побільшало крові на руках родини Мак-Каллоу. Чарлза повезли до Каррізо: він, поїхавши до міста дещо купити, наштовхнувся на п'яного Датча Голліса, хоча був іще тільки полудень. І цей хлопець кинувся обвинувачувати — справедливо, мушу сказати, — нашу родину в різноманітних злочинах, у тому числі — в організованому вбивстві Ґарсія з метою заволодіти їхніми землями.
Зчинилася бійка, одразу ж збіглися охочі подивитися, і Датч добряче віддухопелив Чарлза, який після цього пішов до авто й повернувся з пістолетом. Голліс вийняв із кишені складаного ножа (тепер усі чоловіки носять такі із собою), та мій син вистрелив йому просто в обличчя.
Наш капрал Ґарса прибув саме вчасно, щоб побачити, як із пістолета Чарлза вилітає куля.
«Свята Мадонна! — захоплено казав до мене потім Ґарса. — Рука в нього анітрішечки не здригнулася!»
Наче я мав цим пишатися.
Приїхавши після вбивства додому, Чарлз осідлав свого коня та й гайнув до Мексики. Але ми з полковником перехопили його в кількох милях від річки й переконали повернутися.
— Усе буде гаразд, — мовив я до нього, коли ми розвернули коней.
Він лишень знизав плечима.
— Ми якось виплутаємося із цього, — повторив я.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Син» автора Філіпп Майєр на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Філіпп Майєр Син“ на сторінці 96. Приємного читання.