Розділ «Філіпп Майєр Син»

— Ти можеш розпочати навчання вже в серпні, — сказала вона.

— О, мене це зовсім не цікавить, — намагаючись весело посміхатися, відповіла Джинні.

Ніби вони запитували, що вона про це думає.

— Джинні, — знову заговорив батько, перезирнувшись із бабусею, — це, може, і засмутить тебе, але кожен із нас повинен займатися тією справою, яка найбільше йому підходить. Ось у мене, наприклад, добре виходить керувати справами на ранчо. Твоя бабуся пильно стежить, щоб я не припустився якоїсь помилки. Ну, а твоя мета тепер — отримати гідну освіту.

Дівчина помітила, якою поблажливою була батькова посмішка, коли він поглянув на бабусю, говорячи про неї. І так само він посміхався зараз їй, Джинні.

«Та він же анітрохи не поважає свою матір!» — зрозуміла раптом вона.

Душа вмить втекла кудись у п’яти. Чомусь стало холодно. Розмова з Фінеасом — то були порожні балачки. Їй доведеться — хоче вона цього чи ні! — поїхати до того ідіотського університету, щоб здобувати там ту кляту «гідну освіту».

— Цього разу тобі не доведеться вирушати так далеко звідси, — сказала бабуся.

— Я не збираюся ставати секретаркою, — почула дівчина власний голос.

— Тобі й не доведеться, — донеслися до неї, немов здаля, батькові слова.

— І вчителькою теж не хочу бути!

— Усі ми мусимо виконувати наші обов’язки, Джинні.

— Ми з Фінеасом розмовляли саме про це, — дзвінко вимовила вона.

У горлі пересохло, тож їй довелося влити в себе трохи води.

— Так чи інакше, а це правда, — сказав він.

— Фінеас показав мені бухгалтерську книгу.

Батько саме збирався ще щось додати, аж тут до нього дійшов зміст її останніх слів. Джинні хотіла підвести на нього погляд, та не змогла. Тож далі говорила, утупившись у тарілку.

— Наше ранчо на межі розорення.

Спромігшись-таки подивитися батькові в обличчя, дівчина побачила, що воно не виражає анічогісінько. Краєчком ока вловила бабусин погляд, що означав наказ негайно замовкнути.

— Я тепер у курсі всіх наших збитків, — знову донеслися до неї власні слова.