Філіпп Майєр Син

Син

— Фінеас показав мені бухгалтерську книгу.

Батько саме збирався ще щось додати, аж тут до нього дійшов зміст її останніх слів. Джинні хотіла підвести на нього погляд, та не змогла. Тож далі говорила, утупившись у тарілку.

— Наше ранчо на межі розорення.

Спромігшись-таки подивитися батькові в обличчя, дівчина побачила, що воно не виражає анічогісінько. Краєчком ока вловила бабусин погляд, що означав наказ негайно замовкнути.

— Я тепер у курсі всіх наших збитків, — знову донеслися до неї власні слова.

— Ти просто наслухалася дурних балачок старого Фінеаса, — мовив батько.

Він спробував усміхнутися, та не зміг; Джинні відчула, що її лихоманить, — чи не застудилася вона через протяг у потязі?

— …це ранчо — не місце для дівчини з твоїми талантами, — тим часом вів далі батько. — Тож ти вже наприкінці цього літа здобуватимеш вищу освіту. Я, наприклад, у твоєму віці просто не мав такої можливості.

— Твоє життя ніколи не було важчим, ніж моє, — відповіла вона. — А тепер ти їздиш на коні, який коштує двадцять тисяч доларів, і при цьому поводишся так, ніби ми живемо в богадільні. Я добре знаю, що ми втрачаємо щороку чотириста тисяч доларів через твою худобу. Фінеасові набридло без кінця й краю позичати тобі гроші, тож треба негайно щось змінити.

Ось вона й визнала свою зраду.

— Геть з-за столу! — почувся батьків голос.

— Нікуди я не піду, — сказала вона, відчуваючи, що навіть підвестися не зможе, бо ноги не втримають її. — Ти щодня прикидаєшся, ніби працюєш, щоб прогодувати свою родину. А насправді — просто розтринькуєш наші гроші.

— Це мої гроші, а не твої! І ти ще надто маленька, щоб навіть говорити про такі речі.

— Усі наші гроші — надбання прадіда. Ти не заробив із них ані цента.

— Припини негайно!

— Ми не вечеряли разом уже два тижні. Чому? Та тому, що ти маєш час на своїх коней, а на родину — ні. А до того ми не сиділи за одним столом більше ніж п’ять тижнів. І єдине, завдяки чому ти ще можеш гратися у тваринника, — це нафта.

Вона очікувала, що зараз отримає ляпаса. Та батько натомість став навіть спокійнішим.

— Нафта — це джерело грошей, які йдуть на модернізацію нашого ранчо, любонько моя. І завдяки цим грошам нам не доводиться спати просто неба під час перегону худоби: ми можемо сісти в авто й швиденько доїхати до нашої оселі. Літак потрібен для того, щоб оглядати наші землі. Ми-бо не можемо більше дозволити собі наймати так багато об’їзних наглядачів, як раніше.

— А чому б нам не припинити розводити худобу? Тоді ми могли б просто жити на прибутки від нафти.

Він підвівся, розправивши плечі, і підійшов до Джинні. Аж раптом — розвернувся й вийшов з кімнати. Його важкі кроки ніби промовляли: «Цей будинок — досі мій!» Кроки ці все віддалялися, і нарешті вона почула, як грюкнули вхідні двері.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Син» автора Філіпп Майєр на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Філіпп Майєр Син“ на сторінці 94. Приємного читання.