Філіпп Майєр Син

Син

— Ти вчинила безглуздо, — мовила бабуся.

Джинні лишень знизала плечима, думаючи про те, що по-старому тепер ніколи вже не буде. І раптом зрозуміла, що жалкувати нічого. Вона ступила на величезний крок уперед: ще вчора — та навіть годину тому! — їй і на думку не спало б, що можна отаке казати батькові чи будь-кому іншому.

— А я й не знала, що ти його боїшся, — мовила вона до бабусі. — Це тому, що полковник не вписав тебе у свій заповіт?

Стара жінка нічого на це не відповіла.

— Тобі не можна лишатися тут, Джинні, — мовила нарешті бабуся. — А після такого — тим паче.

Дівчина відчула, що була б задоволена, якби їй ніколи більше не довелося розмовляти ні з бабусею, ні з будь-ким іншим із родичів.

— Батько ніколи не дозволить тобі керувати цим ранчо.

— Ніякого ранчо вже давно немає. Ми живемо на прибутки від корисних копалин і на позики, що надає нам Фінеас.

— Хай би що Фінеас утовкмачив тобі в голову — ти повинна знати: він ніколи не дозволить тобі займатися його справами. Бо ти — жінка. Так завжди було.

— Це ми ще побачимо, — твердо подивилася вона в бридке (а зараз — особливо) бабусине обличчя. Джинні враз подумала, що батько й без неї розумів усю безнадійність свого становища, бо по ньому виразно було видно, що він погано спить.

Бабуся акуратно поклала на стіл ніж і виделку, а тоді ретельно розгладила скатертину й ковтнула вина зі свого бокала.

— Я завжди знала, що ти вважаєш мене нудною, — сказала вона. — Ти гадаєш, що я такою народилася і мій характер уже ніколи не зміниться? Чи взагалі нічого про це не думаєш? То знай — коли я вирішила переїхати сюди, то зробила вибір: висловити свою думку чи підкоритися, щоб до мене й надалі ставилися добре. А нині тобі теж довелося вибирати — точнісінько так, як мені колись. Так-от, затям собі, що варіантів тут — лише два: або тебе любитимуть і не поважатимуть, або ж поважатимуть і не любитимуть.

— Тепер уже настали інші часи.

— Може й так. Але щойно скінчиться війна — чоловіки повернуться, а з ними — і життя повернеться на гарно второвану стежку.

— Це ми ще побачимо, — уже вдруге за вечір мовила дівчина.

Бабуся зробила такий жест, ніби відганяла геть усе навкруги — і Джинні, і цей будинок, і всю цю землю, і їхнє добре ім'я.

— Якби ти, внучко, лишень знала, як остогиділо мені все це! Я належу до найбагатшої родини в чотирьох округах, але на мене досі поглядають кривим оком, коли я приходжу голосувати на вибори.

Запала тиша. Джинні зненацька збагнула, що впродовж усього свого свідомого життя понад усе хотіла саме цього — щоб її бабуся розмовляла з нею як із рівною, поважала її. Але тепер їй цього перехотілося. Замість радості від того, що її стали поважати, вона відчула тільки сором. Сором за бабусю, яку залякав її власний син і яка все життя скаржилася на те, що народилася жінкою. Замість того щоб співчувати, Джинні лише розлютилася на неї. Така людина, як бабуся, повинна була б об'єднатися з такими самими розумними та рішучими людьми, щоб вирішувати суспільні проблеми. Вона натомість стала заручницею власної слабкості — як, власне, і решта членів їхньої родини. То чого вона, Джинні, усе життя їх боялася й поважала? Усе, годі. І нехай вона буде самотньою навіть до смерті — її це зараз цілком влаштовує.

— Зрозумій, — торочила своє бабуся, — ти ніколи не знайдеш собі чоловіка, який погоджувався б із тим, що ми живемо в новітньому часі.

— Тобто на мене чекає твоя доля?

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Син» автора Філіпп Майєр на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Філіпп Майєр Син“ на сторінці 95. Приємного читання.