Розділ «Філіпп Майєр Син»

«Він любить тебе, — подумки сказала вона сама до себе. — Просто голова в нього завжди зайнята чим завгодно, але не тобою».

А про що, власне, були його думки? Про коней та корів. Ну і, може, про жінок, хоча вона ніколи й ні від кого не чула пліток про те, що він десь має коханку. Якщо в неї колись з’являться діти — вони точно не тупатимуть ногами в порожньому будинку, як вона колись.

— Та я ж ніколи не матиму дітей! — сказала вона вголос, змусивши страшенно зніяковіти негра-носильника, який стояв біля дверей.

Потяг нарешті рушив із місця. Дівчина думала про те, що скаже своєму батькові.

Одного разу Джинні (їй тоді вже було шістнадцять) хвилин із десять простояла з одним із вакуерос за стайнею. Вони цілувалися, і дівчина відчувала, як його язик м’яко проникає до її рота. Тієї ночі вона не могла заснути, усе думала про цього хлопця. Про його м’які щоки й вії, що ніжно торкалися її обличчя. Та наступного дня він і близько її до себе не підпустив. А через тиждень — узагалі кудись зник, і вона вже знала, що ніколи не побачить його. Видавалося, що батько якимсь незрозумілим чином дізнався, що донька вперше в житті почувається щасливою. І безжально зруйнував її щастя.

Батькові завжди було начхати на добробут своєї родини. Він думав лише про себе. А ранчо, як не крути, розориться дуже скоро, і про них, Мак-Каллоу, ніхто більше й не згадуватиме. І цей дім зруйнують, як і дім Ґарсія. Джинні пригадала, як разом із братами блукала цими руїнами, і вони випадково знайшли дитячу могилку. Прислухаючись до одноманітного стукоту коліс, подумала, що всі надбання їхньої родини незабаром знищать.

Ні! Вона цього не дозволить. Як саме їй зупинити батька? Джинні ще не знає, але, як завжди, впевнена, що їй це вдасться. Фінеас уже старий, батько — зарозумілий дурень, Джонас — та йому взагалі байдуже до всіх, окрім себе. А про Пола та Клінта — і казати годі. У їхніх-бо головах ніколи не з’являлося нічого схожого на думки.

«Я єдина, хто ще може все врятувати, — подумала вона. — Тож я мушу, мушу це зробити!»

Хорхе зустрів її на станції в Каррізо. Вона сіла на заднє сидіння, бо менш за все хотіла зараз із кимось розмовляти. Зазвичай вона так не робила, бо це, на її думку, було проявом зверхності. Але Хорхе, очевидно, анітрохи не переймався через те, що вона не сіла поряд із ним, — навіть повеселішав, як їй здалося. Мабуть, йому подобалося спокійно розмірковувати про свої справи — так само, як і їй. Від цієї думки Джинні чомусь стало якось моторошно.

Ось видно будинок — сліпучо-білий у сяйві сонячних променів. Навколо нього — темно-зелені дуби та в’язи; на блідо-блакитному небі — жодної хмаринки. На третьому поверсі в таку погоду справжнє пекло, на другому — можливо, трошечки краще. Вона спатиме сьогодні на своїй терасі, обливши ліжко крижаною водою та ввімкнувши вентилятор, ні, краще — два вентилятори. Біля будинку красувався чорний автомобіль — бабусин. Водій — білий — сидів на ґанку сам-самісінький, не бажаючи, певно, і близько підходити до вакуерос, які вечеряли, голосно розмовляючи й сміючись.

У будинку всі штори були завішені; пахло розпеченим камінням. Джинні піднялася до своєї кімнати, щоб привести себе до ладу. А тоді спустилася до їдальні, де вечеряли її батько й бабуся.

Батько всміхнувся й підвівся, щоб привітати її поцілунком. Вона цієї ж миті зрозуміла: щось негаразд. А що саме? Може, когось із братів поранено? Та ні — вони ж іще не воюють. Але вона чула на власні вуха, що син одного з їхніх вакуерос загинув під час військового вишколу: його переїхав «джип». Усі ці думки пронеслися в її голові за одну мить, і вона одразу ж відігнала їх геть. Ні — батько та бабуся не сиділи б отак спокійно за вечерею, якби з Полом чи Клінтом сталося щось жахливе.

Бабуся — стан її здоров’я вже був навіть гіршим, ніж у Фінеаса, — не підводилася. Тож Джинні підійшла до неї й поцілувала в щоку.

— Ну, як з’їздила?

— Було дуже спекотно.

— А як там Фінеас?

— Нормально.

Батькові, звичайно, було наплювати на Фінеаса. Тож він заговорив про інше.

— Твоя бабуся щойно сказала мені, що, виявляється, тебе прийняли до Південно-Західного університету в Джорджтауні.

Бабуся ствердно кивнула.