Розділ «Філіпп Майєр Син»

— Ось це — прибутки від продажу худоби за минулий рік. Грубо кажучи, чотириста тисяч доларів. Багато? Так, бо твій батько продає багато худоби. Але якщо продивитися наступні тридцять сім сторінок — знайдеш там лише витрати. І підсумкове число — удвічі більше за ті чотириста тисяч. Зараз я покажу.

Він гортав сторінки далі: спочатку — по одній, а тоді — одразу по дві чи три. І на останній справді красувалася сума, трошечки менша за вісімсот тисяч доларів.

«Це якась помилка!» — подумала Джинні, та не сказала цього вголос.

— І скільки років ми зазнаємо таких втрат? — промовила вона натомість.

— О, щонайменше двадцять. І єдине, завдяки чому ми ще тримаємося на плаву, — це нафта й газ. Але свердловини вже старі, і з них мало що добудеш. Полковник свого часу вчинив дуже мудро, здавши в оренду лише кілька тисяч акрів. Він-бо сподівався, що решту ми здамо за вищу ціну. Та ми й досі цього не зробили.

Фінеас замовк, і Джинні теж мовчала. За якусь хвилину він знову заговорив.

— Я не можу до кінця зрозуміти, чому це так, але в Техасі відкрився клуб для синків заможненьких батьків, яким подобається гратися у тваринників. Та сьогодні на тій худобі вже нічогісінько не заробиш! А вони все граються… Боб Клеберґ утовкмачив твоєму батькові в голову, що варто лишень закупити бичків найкращих порід, прикликати на допомогу технології — і прибутки рікою потечуть до його кишені. То чому ж той Клеберґ, який теж має землю, досі не розбагатів на розведенні худоби? Га? Та що там твій батько: власники ранчо Кінґ — мільйона акрів землі! — уже дійшли до межі розорення, коли раптом «Гамбл Ойл» надали їм позику в три мільйони доларів. І шкода, бо я саме перед цим запропонував Елісові Кінґу чималі гроші за його землю. Мені завжди подобалося узбережжя, але не судилося.

Фінеас знову витримав паузу, чекаючи, що Джинні скаже щось у відповідь. Та вона мовчала, і він говорив далі.

— Твій батько розраховує на те, що я колись та й помру, а він отримає після цього мої гроші, і це вмить вирішить усі його проблеми. Він анітрохи не розуміє очевидного: навіть із моїми грошима ранчо розориться. Туди можна вкладати мільйони й мільйони — і все марно.

Так ось для чого Фінеас запросив її сюди: щоб вона зрадила свого батька! Та, на її подив, ця думка не так уже й вражала. Джинні завжди розуміла, що її батько, попри свій грубуватий імідж, був не ким іншим, як денді, — полковник, до речі, завжди казав саме так. Чарлз Мак-Каллоу хотів слави — такої, яку мав його дід. А заробляти гроші — це для нього завжди було на останньому місці. Джинні добре пам’ятала, що полковник анітрохи не поважав його, і тепер зрозуміла, що Фінеас — той, чиє ім’я було так само відоме в усьому Техасі, — теж зневажає свого небожа.

— Улаштуємо перерву на обід? Чи ще трошки поговоримо про справи?

— Поговорімо.

— Чудово. Скажи-но: що ти знаєш про податкову знижку на виснаження природних ресурсів?

— Та нічого.

— Отож. І твій батько, мушу сказати, так само нічогісінько про це не знає. Пояснюю: знижка на виснаження ресурсів — це те, завдяки чому нафтовий бізнес відрізняється від тваринництва так само разюче, як небо від землі. На сьогодні ця знижка становить двадцять сім із половиною відсотків. Тож коли ти буриш свердловину — списуєш саме таку частку своїх витрат.

— Лише тому, що витрачаєш гроші на буріння?

— Саме так ми й кажемо репортерам. Насправді ж близько шістдесяти відсотків наших витрат уже списані як нематеріальні активи. А знижка на виснаження ресурсів — це дещо інше: щороку, коли ти мусиш платити податок за свердловину — незважаючи на те, скільки грошей ця свердловина тобі приносить, — з нього списується чималенька частка.

— Тобто ти отримуєш прибуток, але називаєш це витратами?

Фінеас задоволено кивнув.

— Це ж нечесно, — трохи помовчавши, додала Джинні.