Розділ «Філіпп Майєр Син»

Минула лише година — і дівчатка, уже страшенно потомлені, розвернули коней. Джинні, пришпоривши свого скакуна, прослизнула у вузьку щілину між конями Топсі й Бутсі, сподіваючись їх налякати. А тоді обігнала Коркі, і швидко-швидко помчала далі. Вона відчувала, що кінь радіє можливості як слід побігати, тож, прискакавши до загону, тобто до арени, прогнала його по колу — іще півмилі галопу. Хороший то був кінь, і Джинні стало його безмірно шкода. Адже йому все життя доведеться простояти в стайні, лишень коли-не-коли вибираючись звідти, щоб кілька миль прокатати ступóю цих порцелянових ляльок, які вдягаються для прогулянки верхи довше, ніж власне їздять. Як же не пощастило цьому бідоласі й таким, як він!

Коли Джинні, утихомиривши коня, під’їхала до інших дівчаток, їхніх скакунів уже забрали до стайні конюх та його діти.

— Вона в сідлі схожа на ковбоя, правда ж? — мовила Бутсі.

— А тобі не заважало те, що сідло було без луки? — озвалася котрась із дівчаток.

— Не заважало, бо лука сідла не для того, щоб за неї триматися, — відповіла Джинні.

Дівчинка відчувала, що всі дивляться на неї так, ніби вона верзе казна-що. Та вона знала, що каже, тож не зважала на це. Після прогулянки всім цим випещеним панянкам стало зрозуміло, що Джинні — значно кращий вершник, ніж будь-яка з них, ба навіть Коркі. Але жодна цього не визнала. І всі вони, найпевніше, думають зараз над тим, як обернути це проти неї. Зрозумівши це, Джинні відчула величезне бажання знову сісти на того прудкого скакуна та й гайнути додому, до Техасу (полковник-бо в її віці й не таке робив). А її батько заплатив би за коня.

— А нащо тоді лука, якщо за неї не триматися? — не вгавала Бутсі.

— Щоб прив’язувати до неї лассо чи ще якусь потрібну річ.

— А мені здається, тобі було незручно без луки. Наче ти звикла до того, щоб за неї триматися.

— Хай там як — я вмію їздити верхи краще за будь-кого з вас, — відчуваючи, як її обличчя поволі червоніє, вимовила Джинні. — Ну, крім хіба що Коркі.

— Усе одно, — торочила своє Бутсі, — ти мала якийсь дивний вигляд у сідлі.

— Удома ми з братами робили багато таких речей, порівняно з якими ця прогулянка з перешкодами — розваги для діточок у підгузках.

— І що ж ви робили? Перестрибували через вищі перешкоди?

— Ми заарканювали биків, які, якщо бодай на секунду відволічешся, — неодмінно підчеплять тебе на роги.

— То ти хочеш сказати, що нас усіх там понастромлювали б собі на роги дикі бики? — озвалася Топсі.

— Якщо до того ми не повмирали б від нудьги, — устряла Бутсі.

— Я піду до себе, — сказала Коркі, яка мала досить утомлений вигляд. — Обід уже скоро буде готовий.

Тієї ночі Джинні ніяк не могла заснути, тож вирішила піти до кухні та випити трохи молока, щоб заспокоїтися. Проблукавши досить довго нескінченними темними коридорами, вона добралася нарешті до холодильника. Аж тут почулися чиїсь кроки.

— Що це ти тут робиш? — здивувалася покоївка.

— Ой, вибачте, — промимрила дівчинка.