Розділ «Філіпп Майєр Син»

Син

Нашим житлом слугували дві кімнати, поєднані критим коридором. Стояв цей будинок на крутому схилі, де з-під каменя струменіло джерело. Переливаючись через виступ, джерельна вода текла просто до річки Педерналес. Ліс тут ріс такий густий, наче його посадили того дня, коли Бог тільки-но заходився створювати цей світ. Мій батько казав, що, коли він десь знайде місцину, де ліс не заважатиме побудувати великий будинок, ми переїдемо туди. Моя мати, звісно, мала зовсім іншу думку.

Ми огородили парканом наш будинок і поставили загороду для худоби. Побудували коптильню, комору для зерна та стайню (там наш батько собі ще й кузню обладнав). Житлове приміщення ми зробили таким як слід: вистелили підлогу з дерева, засклили вікна та приробили до них віконниці. Меблі ж у нас були як новенькі — їх нещодавно полагодили та побілили мормони з Барнета.

У великій кімнаті на просторому ложі з навісом спали наші батьки. Там стояло й невеличке ліжко для сестри. А ми з братом спали на одному ліжку в маленькій кімнатці, до якої треба було йти через коридор. Та я дуже часто виходив ночувати на вулицю, де на гілках височенного старого дуба був підвішений гамак, зроблений із сиром’ятної шкіри. Там — на висоті близько тридцяти футів — я й засинав, насолоджуючись темрявою та спокоєм. Мій-бо брат любив читати вночі (мати, хоча й знала про це, однак не забороняла) і тому запалював свічку. А це заважало мені спати.

Головною прикрасою великої кімнати було іспанське піаніно, що дісталося моїй матері в спадщину. Це була раритетна річ. Німці, наші сусіди, іноді приходили до нас у гості, щоб поспівати та — куди ж дінешся! — подивитися вистави, які організовував мій брат. Мати дедалі більше захоплювалася ідеєю переїзду до Фредеріксбурґа, де мої брат і сестра могли б здобути належну освіту. Мене ж вона, здавалося, узагалі за людину не вважала. Якби, думав я, вона не виношувала й не народжувала мене, то заперечувала б свою причетність до моєї появи на світ. І ще я думав так: тільки-но виросту — поїду світ за очі, приєднавшись до рейнджерів, які воюють з індіанцями та мексиканцями.

Згадуючи ці події зараз, можу із цілковитою впевненістю сказати, що моя мати передчувала все, що невдовзі мало статися з нами. Адже розум будь-якої людини, яка живе серед природи, дуже чутливий до перемін. Якщо має трапитися щось страшне — така людина завжди знає це наперед. Навіть мій брат був ближчим до природи, ніж сучасні міські мешканці, які нагадують мені сліпих та ще й глухих кротів. Їхні розжирілі, ослаблені тіла — вже готова труна для них. Дивлячись на ці розбещені створіння, мало чим схожі на людей, я відчуваю, як земля стогне під ними. Як зазначено в Біблії: «І позбираю вас, і дмухну на вас огнем Свого гніву, і ви будете розтоплені всередині його…» Я погоджуюся із цим. Треба, щоб запалало вогнище, яке пронесеться від океану до океану, змітаючи все на своєму шляху. І якби настав такий день, я охоче облив би себе гасом.

Та я відволікся від своєї розповіді. Отож, того дня я займався дуже корисною справою: вистругував із дерева ярмо для буйвола. Аж тут із будинку вийшла моя сестра й мовила до мене:

— Ілаю, сходи-но до комори, що біля джерела, та принеси мамі все масло й виноградне варення, яке там залишилося.

Спершу я вдав, що взагалі не почув її. Не хотів-бо кудись бігти за першим її наказом. Хоч вона й старша за мене, та надто вже пихата й зарозуміла. І чого вона так подобається моєму братові? Я, правду кажучи, страшенно заздрив йому, коли він сидів поряд із нею й вони всміхалися, дивлячись одне одному в вічі. Наче вони знали й розуміли щось таке, що до мене ніяк не доходило… Власне, я добре знав, чому сестра недолюблює мене. Я ж бо вкрав не так давно коня в хлопця на ім’я Гайберт, який дуже їй подобався. І попри те, що тварину я невдовзі повернув навіть у кращому стані, ніж вона була до того, Гайберт після цього й дивитися в бік моєї сестри не хотів.

— Ілаю! — гримнула вона.

Я подумав, що мені вже шкода того бідолаху, який колись одружиться з нею.

— Це ж наші останні запаси масла! — відгукнувся нарешті я. — Батько дуже розсердиться, коли побачить, що в нас узагалі нічого немає!

І я заходився далі вистругувати ярмо. Там, де я влаштувався, було надзвичайно затишно й гарно. Куди не глянь — пагорби із зеленою травичкою. А простісінько в мене під ногами — річка з мальовничими водоспадиками.

Окрім ярма я взяв із собою ще й свою стару сокиру, щоб приробити до неї новий держак. Нещодавно я знайшов для цього відповідну гілляку. Батькові вона б, напевно, не сподобалася: надто вже пружна. Та це пусте, як на мене.

— Вставай-но! — знову гримнула на мене сестра. — І йди по масло. Не-гай-но!

Я поглянув на неї знизу вгору. Вона стояла просто наді мною. Одягнена у свою найкращу блакитну сукню з домотканого полотна. А на обличчі красувався прищик, який вона ретельно замастила своєю «штукатуркою», та все одно не змогла приховати. Коли я нарешті заніс до будинку масло та варення, моя мати, повідчинявши навстіж усі вікна, роздмухувала вогонь у пічці.

— Ілаю, — сказала вона, — сходи-но до річки й налови риби. Та ще було б непогано, якби ти застрелив фазана.

— А індіанці? — спитав я.

— Ну, якщо й зловиш якогось, то не тягни його сюди. Як то кажуть, не треба смикати диявола за хвоста.

— А де це наш Святий Мартін?

— Пішов збирати ожину.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Син» автора Філіпп Майєр на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Філіпп Майєр Син“ на сторінці 6. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи