Сержант Кемпбелл застрелив одного з трьох білих, які намагалися підпалити оселю Кустодіо й Адріани Моралес (господарі будинку були на той момент уже мертві). Застрелений бандит виявився мешканцем Іґл Пасс. Щодо інших двох — про них нічого невідомо, бо їм удалося втекти з місця злочину. Я подумав про бідолашного Кустодіо, який лагодив спорядження для наших коней (і просив за це мізерні копійки), дуже часто висловлюючи своє захоплення нашими породистими скакунами. І згадав, що вже двадцять років збирався запросити його покататися з нами верхи. Та не судилося вже.
Кемпбелл розповів мені, що всі троє бандитів, мабуть, були б зараз мертві, якби один із його людей не відмовився стріляти в білих. Про помічника ж шерифа, якого нещодавно знайшли застреленим, він нічого не сказав.
Щодо інших рейнджерів, то їх ніяк не хотіли направляти сюди, бо вони зараз вирішують дуже складні проблеми на південних територіях Техасу.
— Ми повинні якось захистити цих мексиканців, — сказав мені Кемпбелл. — Для них тут стало надто небезпечно.
Я подумав, що про безпеку Ґарсія він не дуже-то й турбувався. І, хоч я й не вимовив цього вголос, але зрозумів, що сержант угадав мої думки.
— Наша робота — підтримувати мир, караючи всіх, хто його порушує, — мовив він. — І мені байдуже, якого кольору їхня шкіра.
Альберто Ґонсалес і Клаудіо Лопес разом зі своїми родинами та всім цінним майном виїхали з міста сьогодні вдень. Також виїхали родини Ханероса, Сапіноса й Урракаса.
Кемпбелл сказав, що ця ніч буде ще гіршою, ніж минула. Адже на кожного з його людей припадатиме, напевно, півсотні бандитів.
— Скоріше б уже нам ті обіцяні кулемети привезли… — зітхнув він. — А що ви скажете про шерифа Ґрехема?
— Скажу, що йому вигідне все це свавілля, — відтяв я.
— Згоден…
Ми з Кемпбеллом сиділи на ґанку моєї оселі та споглядали землю, що розстилалася перед нами.
— Як це воно — бути землевласником? — вимовив він після нетривалої паузи.
— Та… я й не замислювався над цим.
Чоловік кивнув із розумінням, наче знав, що я відповім саме так.
— Якщо хочете, я скажу, щоб вам дали із собою чогось перекусити, — запропонував я.
Кемпбелл промовчав. Усе дивився кудись удалину…
— Ваш стариган — це щось, — проказав нарешті він.
— Авжеж, — промимрив я.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Син» автора Філіпп Майєр на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Філіпп Майєр Син“ на сторінці 34. Приємного читання.
TextBook