Розділ «Філіпп Майєр Син»

Альберто Ґонсалес і Клаудіо Лопес разом зі своїми родинами та всім цінним майном виїхали з міста сьогодні вдень. Також виїхали родини Ханероса, Сапіноса й Урракаса.

Кемпбелл сказав, що ця ніч буде ще гіршою, ніж минула. Адже на кожного з його людей припадатиме, напевно, півсотні бандитів.

— Скоріше б уже нам ті обіцяні кулемети привезли… — зітхнув він. — А що ви скажете про шерифа Ґрехема?

— Скажу, що йому вигідне все це свавілля, — відтяв я.

— Згоден…

Ми з Кемпбеллом сиділи на ґанку моєї оселі та споглядали землю, що розстилалася перед нами.

— Як це воно — бути землевласником? — вимовив він після нетривалої паузи.

— Та… я й не замислювався над цим.

Чоловік кивнув із розумінням, наче знав, що я відповім саме так.

— Якщо хочете, я скажу, щоб вам дали із собою чогось перекусити, — запропонував я.

Кемпбелл промовчав. Усе дивився кудись удалину…

— Ваш стариган — це щось, — проказав нарешті він.

— Авжеж, — промимрив я.

— А мій тато помер…

У моїй голові промайнула безглузда думка: а чи не він сам, бува, «допоміг» своєму татові переставитися на той світ? Узагалі мені цей сержант навіть подобався. П’ять футів на зріст (разом із чобітьми) — а бояться його всі мешканці нашого містечка.

— І що ж ви плануєте зробити цієї ночі? — запитав я.

— Застрелити багато-багато бандитів, ось що.

— Якось не схоже на план.

— Кращого ми наразі не маємо…

— Вам часто доводилося таке робити?