Ілай Мак-каллоу
1852 рік
Одного разу ми з дружиною судді Вілберґера (минуло кілька тижнів відтоді, як вона вмовила мене залишитися) лежали собі голяка на тому ж таки дивані. Я робив це, бо хотів допекти судді, а господиня дому — через ейфорію від лаудануму; негрів своїх вона відіслала до Остіна за якимсь дорученням. Обличчя її було точнісінько таким, як у благородних дам зі старовинних книжок: тонкі риси, бліда й дуже ніжна шкіра. Мабуть, колись чоловіки ладні були битися до смерті за можливість володіти такою красою. І ця жінка, найпевніше, добре це знала — як і те, що часів тих уже не повернеш.
— То скільки тобі років насправді? — спитала вона.
— Дев’ятнадцять.
— Ти ж знаєш, що я через це не припиню з тобою спати. Мені просто хочеться більше про тебе дізнатися.
— Мені сімнадцять.
Жінка пильно подивилася на мене.
— Ну, гаразд — шістнадцять.
— Справді? Чи цифри й надалі зменшуватимуться?
— Справді.
— Чудово. Просто прекрасний вік.
— Та невже?
— Для тебе — так.
Вона замовкла — досить надовго, — і я замислився над тим, як могла така жінка вийти заміж за такого жалюгідного суб’єкта, як Вілберґер. А може, вона його кохає… чи кохала колись? Мені мимоволі згадалися команчі.
— Ти, мабуть, розгнівався на мене? — почувся її голос.
— Та ні… А чому ти не повернулася додому?
— До Англії? Ну, я тут дуже шанована особа, — розсміялася вона. — Звісно ж, я маячню верзу. Але… що мені робити в тій Англії?
— Гадаю, там краще, ніж у Бастропі.
— Може, і краще…
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Син» автора Філіпп Майєр на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Філіпп Майєр Син“ на сторінці 186. Приємного читання.