Розділ «Філіпп Майєр Син»

Він уважно подивився на неї, наче хотів з’ясувати, чи, бува, вона не жартує.

— Навіщо тобі взагалі працювати? — вела далі Джинні. — Грошей у нас достатньо, щоб усе життя прожити безтурботно.

Генк, нічого не сказавши, лише сердито зиркнув на неї та відкусив шматочок від бутерброда.

— Я далі вже не впораюся із цим сама, — наполягала вона. — І я зовсім не жартую, Генку.

— Ну, це вже цілковита маячня.

— Якщо ти вважаєш, що в мене дах поїхав…

— Та ні, я хотів сказати, що насправді ти не сама. Єва поряд із тобою весь день, а я повертаюся додому не пізніше ніж о шостій.

— А якщо я нагадаю тобі, що мої діти — ще й твої? І ти міг би взяти на себе половину моїх обов’язків?

— Та я ж і так це роблю…

Судячи з того, як затремтів голос Генка, Джинні зрозуміла, що він насправді вірить у те, що каже.

— Так, але на половину це аж ніяк не тягне, — говорила вона далі. — І навіть на чверть. Це радше один відсоток! Мушу тобі сказати, що залишати відчиненими двері свого кабінету — хоча я ціную й це! — і сидіти з дітьми весь день — аж ніяк не одне й те саме.

Він промовчав.

— Ми наймемо другу няню, — повторила жінка. — На тебе ж це ніяк не вплине.

— Цього не буде.

— Я не збираюся залишати бізнес.

— Ти це вже зробила, бо не маєш, найімовірніше, жодного уявлення про те, як у нас ідуть справи.

То ось він який! Анітрохи не кращий за її батька! Перебільшення? Може… а може, і ні. Та сама сутність, схована за іншою, більш привабливою маскою.

— Останнім часом я почуваюся якимось шматком м’яса, а не людиною, — мовила вона.

— Завжди мріяв почути таке від матері своїх дітей, — пробурмотів він, втупившись поглядом у стіну.

— Я вже досягла своєї межі, і далі йдеться про вибір: або я, або вони.