Розділ «Філіпп Майєр Син»

— А що тоді?

Марія мовчки знизує плечима; судячи з її обличчя, вона вагається. А наступної миті — приймає рішення.

— Маєш хвилинку, щоб сісти? Якщо ти справді не зайнятий роботою.

Вона сидить на стільці — обличчям до вікна. Я сідаю на диван і повторюю:

— Не хвилюйся через мого батька.

Жінка встає, підходить до мене й сідає поряд; її пальчики торкаються мого зап’ястка.

— Рано чи пізно, але я повинна буду піти звідси. Ще день чи тиждень — це не має значення…

— Для мене — має.

Відчуваю, як вона торкається моєї щоки; ми тепер — дуже-дуже близько одне від одного. Солодка мить очікування… Та я лише розмріявся — нічого не відбувається. Розплющивши очі, зустрічаюся з нею поглядом; не втримавшись, нахиляюся, і… зупиняю себе, не зводячи з неї очей. Вона не відштовхує мене. І тоді вже я ледь-ледь торкаюся вустами її вуст. А потім швиденько випрямляюся; перед очима в мене миготять різнокольорові цяточки.

Марія лагідно куйовдить мені волосся.

— Ти зовсім не схожий на свого батька, — задумливо каже вона. — Він — маленький і лисий, а ти — високий і маєш чудове волосся.

Я сиджу тихо-тихо, відчуваючи її подих.

— Ти ж забудеш мене, — каже тим часом вона.

— Не забуду.

І знову я завмираю в очікуванні… Марія притискається до мене. Я збираюся з духом і намагаюся ще раз поцілувати її у вуста, проте вона підставляє мені лишень щоку.

— Мені хотілося б… — шепоче вона.

І, швиденько підвівшись, виходить із бібліотеки.

Розділ 37

Ілай Мак-каллоу

Одного разу ми з дружиною судді Вілберґера (минуло кілька тижнів відтоді, як вона вмовила мене залишитися) лежали собі голяка на тому ж таки дивані. Я робив це, бо хотів допекти судді, а господиня дому — через ейфорію від лаудануму; негрів своїх вона відіслала до Остіна за якимсь дорученням. Обличчя її було точнісінько таким, як у благородних дам зі старовинних книжок: тонкі риси, бліда й дуже ніжна шкіра. Мабуть, колись чоловіки ладні були битися до смерті за можливість володіти такою красою. І ця жінка, найпевніше, добре це знала — як і те, що часів тих уже не повернеш.