Розділ «Філіпп Майєр Син»

— То скільки тобі років насправді? — спитала вона.

— Дев’ятнадцять.

— Ти ж знаєш, що я через це не припиню з тобою спати. Мені просто хочеться більше про тебе дізнатися.

— Мені сімнадцять.

Жінка пильно подивилася на мене.

— Ну, гаразд — шістнадцять.

— Справді? Чи цифри й надалі зменшуватимуться?

— Справді.

— Чудово. Просто прекрасний вік.

— Та невже?

— Для тебе — так.

Вона замовкла — досить надовго, — і я замислився над тим, як могла така жінка вийти заміж за такого жалюгідного суб’єкта, як Вілберґер. А може, вона його кохає… чи кохала колись? Мені мимоволі згадалися команчі.

— Ти, мабуть, розгнівався на мене? — почувся її голос.

— Та ні… А чому ти не повернулася додому?

— До Англії? Ну, я тут дуже шанована особа, — розсміялася вона. — Звісно ж, я маячню верзу. Але… що мені робити в тій Англії?

— Гадаю, там краще, ніж у Бастропі.

— Може, і краще…

Я поглянув на її плаский живіт. Цікаво — чи була вона бодай раз вагітна? Та щось підказувало мені, що ліпше про це не розпитувати.

— Гадаю, тобі все-таки варто було б повернутися, — сказав я натомість. — Навіть мені в Бастропі не подобається.

— Це так складно… — протягла вона. — Я навіть не знаю, як тобі це пояснити.