Розділ «Філіпп Майєр Син»

— Якщо ми знайдемо нафту, то, можливо, кілька років… за умови, що Фінеас незабаром не повісить мене на отому старому дубі, який росте перед вашим будинком.

— Насправді це не дуб, а кедровий в’яз.

— Це ми ще з’ясуємо.

— А ти завжди так багато говориш?

Він, зашарівшись, відвернувся й витріщився у вікно; запала тиша. Джинні, яка почувалася так само ніяково, як і Генк, уже подумала, що найкраще буде попросити його підкинути її до будинку. Натомість спитала:

— А ти в школі навчався?

— Певною мірою.

— Це як?

— Я пишаюся тим, що свого часу закінчив шість класів.

— Ну, це все одно краще, ніж нічого.

— Узагалі, я й шести, на жаль, не закінчив.

— Але ж ти, здається, умієш читати й писати.

— Як кажуть на моїй рідній землі, є каджуни, і ще є справжні каджуни. Так-от, я з перших.

Того вечора за трапезою вони приєдналися до вакуерос. Генк розмовляв із ними іспанською, і Джинні помітила, що він їм сподобався. Щоправда, у їхній поведінці відчувалася певна підозрілість, а деякі — вона знала це точно! — ревнували її до нього. Це змусило дівчину знову неабияк розхвилюватися. Та коли з вечерею було покінчено, і Г'юґо разом із Флорес та іншими служницями заходився прибирати посуд, — Генк мовив до всіх:

— Вибачте, що вже йду, — але завтра нам треба буде встати дуже рано. Добраніч.

А їй особисто жодного слова не сказав! Не тямлячи себе від люті, вона розвернулася й подалася до своєї спальні.

Наступного ранку Джинні знову сказала Генкові, щоб він зупинив авто, бо треба нарвати ще м’яти.

— Ти навмисне влаштовуєш так, аби ми били байдики замість того, щоб працювати?

— Але ж ти казав, що залишишся тут на весь рік.

— Це якщо твій дядько не дасть мені копняка.