Розділ «Філіпп Майєр Син»

— Це те, що я хочу почути.

— Але ви мені теж ніколи не казали такого, — вимовила Джинні.

І водночас подумала, що Генк — справжнісінький ідіот, бо патякає тоді, коли треба діяти, скориставшись відповідним моментом.

— Ви вродлива дівчина, — мовив він тим часом, простягнувши руку до щоки Джинні, проте не торкнувшись її. — Але…

— Я піду приготую той освіжаючий напій, — сказала вона.

Та чи справді їй того хотілося? Вона й сама не знала.

— Краще нам працювати далі, — мовив Генк, збираючи свої речі. — Мені навіть важко пояснити словами, як сильно я не хочу втратити цю роботу.

Він підвівся, але Джинні схопила його руку й притисла до своїх уст.

— Скажи мені: ти справді добре знаєш свого дядька? — запитав Генк.

Вона лишень похитала головою, не відпускаючи його руки.

— Він же мене повісить! Після того, як застрелить і заріже.

— Він тебе не займатиме. І ти нікуди звідси не підеш.

Дівчина відчула, що її лихоманить. Тільки б він цього не помітив!

— Я найбільший ідіот з-поміж усіх, хто живе на Землі, — зітхнув Генк.

Але залишився-таки лежати на ковдрі. Джинні пішла до авто й вийняла звідти все для приготування джулепу. А тоді змішала м’яту й цукор, налила чималу порцію бурбону, ретельно перемішала все це та додала лід. Це ж треба — склянки забула! Та Генк, мабуть, не заперечуватиме… Вона, усівшись поряд із ним, подала йому шейкер.

— Досить велика порція освіжаючого! — мовив він.

Доки Джинні готувала напій, Генк устиг акуратно перестелити їхню ковдру, пересунувши її ще далі в холодок. Дівчина знову відчула, що її аж лихоманить від хвилювання.

— Я забула чашки, — сказала вона. — Тож нам доведеться пити з однієї посудини.

— Не заперечую.

— І правильно робиш, адже це рецепт мого прадіда.