Розділ «Філіпп Майєр Син»

— Я подумав, що ти зі мною й розмовляти не захочеш, от що.

— А все ж таки, чому Фінеас відрядив тебе до ранчо разом зі мною?

— Бо я згодився працювати за невеликі гроші.

— Він же не дурний!

— Це й сліпому видно.

— Я маю на увазі, що ти один із дуже небагатьох людей, до яких Фінеас добре ставиться.

— Кхм…

— А ще я ось про що подумала: ти сирота, і я теж. Може, він вирішив, що через це ми швидко знайдемо спільну мову.

— Мені таке й на думку не спадало.

— Справді?

— Авжеж.

На якийсь час запанувала тиша.

— Тобі вирішувати, як ставитися до всього цього, — вимовив згодом Генк. — Буває й значно гірше.

— Мені видається, що насправді я тобі не подобаюся.

— Атож, я ніяк не можу визначитися, подобаєшся ти мені чи ні.

Джинні грайливо штовхнула його ліктем; сукню вона вже встигла скинути.

— Ти така симпатична із цими сонячними зайчиками на тілі!

— Як хороше тут! — мовила вона, примружившись (перед очима одразу з'явилося кілька маленьких сонечок). — Лежала б отак усю вічність…

Увечері вони знову кохалися, після чого розійшлися по своїх спальнях, розташованих у різних кінцях величезного будинку. Джинні дуже не хотілося, щоб Флорес щось запідозрила, хоча й не могла пояснити собі, чому так цим переймається. Вона лежала у своєму ліжку, таки відчуваючи на споді душі провину. Чи не було це все невиправною помилкою?

Але з настанням ранку такі думки вивітрилися з її голови. Щойно прокинувшись, вона відчула, що страшенно скучила за Генком. Як же прикро, що він не з нею! Вона пригорнула б його, точнісінько так, як зараз притискає подушку до своїх грудей. І цілувала б його шию, а не цю подушку. Але… чи не надто вона поспішає? Ну, вскочила вчора в гречку, скориставшись нагодою. Та може, годі вже? Бо ще звикне до Генка, а потім що?! Ні, їй сьогодні взагалі не можна виходити зі спальні. Вона замкнеться на ключ, і нехай Генк обійдеться сьогодні без неї.