Розділ «Філіпп Майєр Син»

— Я завдав тобі болю?

— Та ні…

Вони ще досить довго лежали поруч (він знову поклав на неї ногу). Та потім їй усе-таки довелося підвестися, щоб не сталося «аварії».

— Ти куди? — здивувався Генк.

— Я… на хвилинку.

Він зрозумів, що Джинні має на увазі, хоча й не одразу.

Швиденько влізши в сукню й туфлі, вона притьмом кинулася до будинку.

Генк досі лежав, голий-голісінький, на покривалі, коли Джинні повернулася. У густій тіні дерев було прохолодно й затишно. Крізь листя де-не-де пробивалися сонячні промінчики, і тому Генкове тіло здавалося вкритим золотистими цяточками. Вона обіруч погладила його груди — кістляві, як і все інше. Отакий уже він був: кості, шкіра та жили… ну і, звісно, м’язи. Вона провела пальцем по тоненькій лінії темного волосся від його пупка до…

«Пеніс, — подумала вона. — Мабуть, так мені краще називати цю штуку. Хоча для неї вигадали й багато інших назв». Генків прутень здавався темнішим за решту тіла. Він був укритий засохлою спермою, краплі якої залишилися й на животі. Її дотик змусив Генка здригнутися.

— Боляче? — здивувалася вона.

— Та ні, просто я цього не чекав.

«Який маленький!» — подумала Джинні, мало не сказавши цього вголос.

Натомість запитала:

— Як гадаєш, що скаже Фінеас, коли про все дізнається?

— Мені навіть думати про це страшно!

— А мені здається, що він зрадіє.

— Ти, напевно, єдина людина в усьому Техасі, яка так вважає. Але… — знизав він плечима, — я думаю, що Фінеас передбачав, що все відбудеться саме так. Або приблизно так.

— Напевно. Тільки він, мабуть, і не уявляв, що це станеться так скоро.

— Гадки не маю, чому він вважає мене підхожою парою для тебе. Але, з іншого боку, він не вчора народився. Та все-таки я неабияк здивувався, коли він попросив тебе показати мені дорогу до ранчо. У цьому, на мою думку, не було жодної логіки — тільки-но я поглянув на тебе, і…

— Що?