Розділ «Філіпп Майєр Син»

— Невже це аж так небезпечно?

Запитання, звичайно, безглузде — батько Генка нещодавно загинув від вибуху на свердловині. Та зараз Джинні найменше хотіла говорити про це. Власне, їй цієї миті було начхати як на Генкового батька, так і на будь-кого іншого.

— Та ні, це ж мов прогулянка під лагідним сонечком, — вимовив у відповідь Генк.

— То що заважає тобі зайнятися чимось іншим? На тебе ж тільки-но поглянеш — і стає очевидно, що ти в будь-якій справі досягнеш успіху.

— А якщо я не хочу займатися нічим іншим?

На якийсь час запала тиша. Потім Генк знову заговорив:

— Щоб ти знала, моє банкрутство — ситуація тимчасова. Хоча для вас, Мак-Каллоу, це дуже вигідно.

Джинні знову притиснулася до нього й поцілувала, проте пестити її тіло він так і не став. Та що ж він за людина така?! Вона ладна віддатися йому тут і зараз, а він… А якщо вони більше ніколи не зустрінуться? А що як її взагалі ніхто й ніколи не захоче? Може, у неї з обличчям або з тілом щось негаразд? А може, річ у чомусь іншому? Так чи інакше, є в ній, напевно, щось таке, що чоловікам аж ніяк не до вподоби.

Можливо, їм не хотілося мати справу з недосвідченим дівчиськом, яке ще до ладу не вміє кохатися. А може, вони вважали, що зв’язуватися з незайманою не варто — вона-бо стільки шелесту потім наробить!

«Та я ж бажаю лише якнайшвидше позбутися цього клятого дівоцтва! — хотілося їй закричати Генкові. — Воно для мене — мов кара небесна!»

А якщо чоловіки взагалі не дивляться на неї як на жінку? Якщо їм просто подобається балакати з нею?

— То нам, я гадаю, треба повертатися до праці? — вимовила Джинні, відчуваючи, як усередині неї все аж холоне.

— Думаю, що так.

— Гаразд. Чудова ідея. Просто чудова!

Вона підвелася, хутко позбирала свої речі й притьмом кинулася до машини, відчуваючи на спині погляд Генка. Певно, він не зрозумів, що зробив не так. Але їй уже було байдуже: вона хотіла тільки одного — швидше повернутися додому.

Решту дня вони проїздили в авто, досить часто зупиняючись (це коли Генкові потрібно було щось позначити на мапі).

— І як тут узагалі можна орієнтуватися на місцевості? — поскаржився він. — Кожен клаптик землі схожий на інший, мов одна половина яблука — на другу.

— Я, наприклад, усе тут розрізняю.

— Мабуть, я теж із часом призвичаюся.

— А як довго ти збираєшся тут пробути? — спитала Джинні байдужісіньким тоном.