Розділ «Філіпп Майєр Син»

Він ліг поряд, поклавши на неї ногу.

Джинні стала рухати стегнами. У голові промайнула думка, що це неправильно. Але від того її лише охопило радісне збудження.

— А рукою ти можеш? — запитала вона.

Чи не надто вже великий у неї апетит? Та ні — Генк радо послухався. І те, що він робив, було значно краще, ніж усе, що вона будь-коли пробувала сама. Оргазм уже підступав, але Генк саме прибрав руку. А тоді — знову ліг на неї.

— Повільніше й довше… — прошепотіла вона.

Її наче накрила хвиля жару — немовби хтось опустив її в теплу ванну.

«Відчуття таке… червоне», — подумалося їй.

Хвиля ця розтікалася й розтікалася від її талії по всьому тілу…

Далі її знову охопила насолода… та ось уже Генк удруге вийшов із неї — так само несподівано, як і вперше. Вона обійняла його, бо не хотіла, щоб він відсунувся. Йому ледь удалося підійняти голову, щоб поцілувати її в шию. І вона зрозуміла, що в нього геть не зосталося сил. Генк був наче сонний або п'яний — ледве торкався губами її шкіри, не цілуючи по-справжньому. Відчуваючи свіжий запах дихання чоловіка, Джинні ще міцніше притулилася до нього.

— Ти ж… уже… — прошепотів він за якусь мить.

Невже йому справді важко було це сказати? Так, їй було боляче, але недовго — вона просто відчула це. Сталася проста, природна річ.

— Як гадаєш… — заговорив Генк.

Та вона просто затулила йому рота долонею, прошепотівши:

— Тихше, Генку… Шшшшш-шшшшш-шшшшш…

Відчуття теплої ванни не полишало Джинні, і вона задрімала, утім, ненадовго. Прокинувшись, відчула, що серце в неї тепер б'ється якось по-іншому. Наче то було вже не її серце, а Генкове.

«Кров… — подумалося їй. — Які ж смішні, які ж дурні ці люди! Дурники-дурники…»

Вона пестила Генкову спину, цілувала його волосся (він зітхнув, але не прокинувся). Повіяв легкий вітерець. До її вух донеслося дзюркотіння струмка — того, що біг повз стару церкву. Саме там її брати колись розкопали стару труну. А тепер вони вже й самі лежать у могилах.

«Їх уже немає. Усі померли… — подумала вона, спостерігаючи за мерехтінням сонячних промінчиків у густому листі. — А якщо помру і я…»

Коли вони робили це втретє (Генк теж проспав недовго), Джинні не відчувала жодного задоволення — лише дискомфорт через повний сечовий міхур. Тож їй хотілося тільки одного: швидше підвестися й побігти до вбиральні. Проте забракло слів, щоб сказати про це Генкові. Раптом дівчина подумала: а чи не віддала вона йому просто так щось дуже цінне, найцінніше з усього, що тільки мала? І при цьому не взяла з нього навіть обіцянки… Їй захотілося зупинити його, спитавши, чи усвідомлює він це. Та потім передумала, бо момент був аж ніяк не відповідний.

Наче прочитавши думки Джинні, Генк остаточно прокинувся й дав її тілу спокій. Вона зітхнула, відчуваючи, як він виходить із неї.