Розділ «Філіпп Майєр Син»

За кілька годин Генк сказав, що не гріх їм, належно попрацювавши, і перекусити. Тож вони зупинилися на березі струмка біля руїн будинку Ґарсія та з’їли все, що було в кошику. Потім Джинні, перепросивши, спустилася до молоденьких тополь, які росли неподалік, за старою греблею, і зірвала кілька бруньок. Повернувшись до Генка, вона розтерла сік між пальцями та простягла йому руку.

— Що це? — здивувався він.

— Просто понюхайте.

Генк скептично поглянув на Джинні, однак вона піднесла свою долоню прямісінько до його носа.

— Овва! — тільки й вимовив він.

А тоді — схопився за її руку та глибоко вдихнув. Якийсь час вони сиділи мовчки, і Джинні відчувала тепле дихання Генка на своєму зап’ястку.

— Нюхав би це до самісінької смерті! — захоплено сказав він нарешті.

— Це сік тополиних бруньок. Роздобути його можна не завжди — лише кілька разів на рік.

— А на смак він який?

— А ви спробуйте.

— Просто з ваших пальців?

Вона знизала плечима. От якби він зараз… Та ні, Генк лишень акуратно злизав сік із кінчика її пальця.

— Запах у цього соку кращий, ніж смак, — засміявшись, мовив він.

Вона завмерла, очікуючи, що Генк поцілує її. Та він не тільки не намагався цього зробити, а й узагалі відпустив її руку.

— Чудовий краєвид, чи не так? — спокійно зазначив він.

Джинні, у якої аж в очах потемніло, доклала чималих зусиль, щоб так само спокійно кивнути.

— І товариство теж непогане, — додав тим часом Генк.

Вона знову кивнула. На якийсь час запала тиша, і було чутно лише дзюркіт струмка та стрекотіння цикад.

— Ви хочете сказати, що мене теж важко перевершити? — обізвався Генк. — Це справді так.

— Та я ж зовсім нічого не казала.