Філіпп Майєр Син

Син

— Ти не впізнаєш мене? — мовила нарешті жінка англійською — зовсім без акценту.

— Та… ні.

— Мене звуть Марія Ґарсія.

Я мимоволі відступив на крок.

— Я — донька Педро Ґарсія, — уточнила вона.

Розділ 28

Ілай-Тіететі

Осінь 1851 року

Спершу людей почало лихоманити, а потім з’явилися плямки на обличчі й тілі, що викликали в усіх паніку. Близько чверті нашого племені, швиденько позбиравши своє майно, забралося геть. Минуло кілька днів, і всі, хто занедужав, уже мучилися від болючих пухирів на обличчі, шиї, руках, долонях, ногах і ступнях.

Наші знахарі спорудили парильні біля струмка та й заходилися всіх лікувати. Спочатку хворі повинні були пірнути в холодну воду, потім — пропотіти в парильнях, а тоді — знову зануритися у струмок. Минуло ще трохи часу — і люди стали вмирати, а знахарі — занедужали.

Білі вже сто років тому винайшли ліки від віспи. За часів мого дитинства, однак, зробити щеплення було нелегко — вакцину привозили тільки до великих міст. Як я пам’ятаю, німці заплатили якомусь лікарю, щоб він приїхав до Фредеріксбурґа та зробив уколи їхнім дітям. Тож наша мати повезла туди й нас.

Квітка Прерій захворіла однією з перших — найімовірніше, через мене, вона-бо не торкалася хворих і мерців, а я — торкався. Я дуже сподівався, що її просто лихоманить. Але незабаром переконався, що це не так: вона поскаржилася на дискомфорт у роті, а ще — навколо її губ з’явився наліт (я намагався його відчистити, та все було марно).

Одного дня — віспа на той час лютувала в нас уже кілька тижнів — ми почули голоси двох наших юнаків, які, під’їжджаючи до табору, викрикували радісну звістку. Мовляв, похід, у якому брали участь молоді воїни, у тому числі — Неекару й Ескуте, приніс нам багато коней та скальпів, і ніхто з наших не загинув.

Юнаки, чиї обличчя й тіла були яскраво розфарбовані на честь перемоги, під’їхали вже до самого селища, коли їм назустріч вийшов — чи радше виповз — Тошавей, на обличчі якого вже з’явилися перші червоні плямки. За спиною в нього був сагайдак, а в руках він тримав лука.

— Плем’я захворіло! — прокричав він. — Негайно їдьте геть звідси!

Посланці запротестували: вони ж принесли звістку про велику перемогу, а їх не пускають до табору. І Тошавеєві довелося попередити їх: мовляв, він застрелить із лука будь-якого воїна (у тому числі Ескуте й Неекару), який наблизиться до наших тіпі. Це ж бо буде значно милосердніша смерть, ніж від тасіа.

Минуло кілька годин, і до селища під’їхали й самі воїни. Вони зупинилися в кількох сотнях ярдів від тіпі, і всі, хто ще міг так-сяк пересуватися, повиповзали, щоб помахати їм рукою на прощання. Тошавей стояв мовчки, спираючись на свого лука. Раптом від гурту воїнів відділилися двоє, і ми, примружившись, змогли розгледіти, що це Неекару й Ескуте. Коли їх від нас уже відділяло близько півсотні кроків, Тошавей вистрелив із лука, і стріла встромилася в землю просто перед копитами їхніх коней.

— Ми чекатимемо на вас на територіях ямпаріків! — прокричав Ескуте.

— Не дочекаєтеся! — відповів Тошавей. — Але ми з вами ще зустрінемося на Щасливих Мисливських Угіддях!

До двох моїх друзів під'їхав іще один молодий текенівапе.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Син» автора Філіпп Майєр на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Філіпп Майєр Син“ на сторінці 128. Приємного читання.