— Та що ти! — він удав, що старанно підраховує щось у блокноті. — Ми жменька тих, що залишилися тут, — повинні горою одне за одного стояти. Ось — цього буде досить.
Узяв він із мене, звичайно, усе одно більше, ніж за старими цінами, відсотків на двадцять. Та я промовчав — нехай уже йому грець.
— А хто ще залишився? — спитав я натомість.
— Із мексиканців — усі забралися геть. Варґаси, Ґузмени, Мендеси, Еррера, Рівера… чорт забирай, у мене стільки прізвищ у голові не вміщується. Коротше кажучи, десять мексиканських сімей одного дня продали своє майно Шоу — ну, який мебльовані кімнати здає, — купили кілька старих вантажівок та й вирушили до Мічиґана. Вони геть увесь теплий одяг і ковдри в мене розкупили — їх же було чоловік сорок чи п’ятдесят. І казали, ніби на один із заводів Форда влаштувалося на роботу одразу дві тисячі мексиканців. Уяви лишень собі — оте бидло будуватиме машини й усе таке інше. Сміх та й годі!
Я мало не сказав йому, що ті, кого він обізвав «бидлом» (принаймні, Варґас і Рівера — точно), здобували вищу освіту в Мехіко в той час, коли він та його недолугі брати розважалися з повіями в Іґл-Пассі.
— Навіть старий Ґомес — і той розпродав усе зі своєї крамниці за собівартістю, — тим часом вів далі Ґілберт. — Тож мені дісталося бозна-скільки усілякого добра: ящики чорізо, вуздечки з кінського волоса, шкіряні лассо. Та ще й — уяви лишень собі! — купа всілякого непотребу, що належала Ґомесу як курандеро. Тож ти балакаєш зараз із новим курандеро нашого містечка.
Від самої думки про те, що мексиканець довірив Ґілбертові свої ліки, мені стало кепсько. Тож я швиденько заплатив за покупки й поквапився до виходу, але господар крамниці знову заговорив.
— Знаєш, а я навіть сумую за тими мексиканцями, — зітхнув він. — Незважаючи навіть на те, скільки неприємностей через них сталося.
Ти ба — вбивця проявив сентиментальність! Але чим я, власне, кращий за нього?
Отож, із нашого містечка поїхали мексиканські родини, чиї предки — від п’яти до десяти поколінь (це довше, ніж будь-яка тутешня родина білих)! — жили й працювали на цій землі. Та замість них дуже скоро поприїжджали інші — ті, які вирішили таким чином урятуватися від війни в північній частині Мексики. Англійською вони зовсім не говорять і, скільки я знаю Ґілберта, — стануть легкою здобиччю для нього. Та я вважаю, що на сьогодні спокійніше все-таки тут, ніж у самісінькому епіцентрі війни. Мій батько якось сказав: «Не розумію, що їм там не подобається. Податки, наприклад, платити не треба».
Повернувся додому й одразу ж поїхав верхи до нашого пасовиська під номером дев’ятнадцять, щоб допомогти перегнати звідти бичків.
Ми потроху будуємо нові паркани, та й узагалі — на наших пасовиськах усе, як казав Пінкард, іде як по маслу. Але це тільки так здається, бо цій землі бракує… душі. А коли саме вона, ця душа, її покинула — ніхто, найпевніше, і не знає.
20 червня 1917 року
Поїхав у Вічіта Фоллс за новою вантажівкою (дві з половиною тонни — це моя мрія). Ніяк не можу визначитися, яка передача краща — черв’ячна чи ланцюгова.
Вирішив придбати «форд» — тепер у Далласі випускають нову модель «Т», — але передумав. Кожен-бо водій «форда» отримував щонайменше вивих, ба навіть перелом плеча через те, що зривалася заводна ручка. Згадався давній жарт: «Водія “форда” легко впізнати — у нього рука завжди в гіпсі».
У сучасному світі не виживеш, підсовуючи людям усілякий непотріб замість нормальних товарів. Цінується тільки те, що служить довго.
21 червня 1917 року
Сьогодні ввечері в наші двері постукала жебрачка-мексиканка, у якої вистачило сміливості пройти крізь ворота. Вона мені начебто когось нагадувала, та я все не міг згадати, кого саме. І тому вирішив, що переді мною — дружина чи сестра когось із наших вакуерос. Бліда, худюща, у самій сорочці (ну, ще й зверху — якась дірява шаль); вітерець на якусь мить оголив її ноги по коліно, і я встиг побачити, що вони — мов ті соломинки.
— Буенас ночес, — привітався я.
Запала тиша.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Син» автора Філіпп Майєр на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Філіпп Майєр Син“ на сторінці 127. Приємного читання.