Розділ «Філіпп Майєр Син»

Коли я прийшов додому, мій батько сказав, що був у курсі планів Пінкарда від самого початку. І тому вже кілька місяців як вирішив придбати права на корисні копалини в надрах половини їхніх земель. Я спитав, звідки ми візьмемо стільки грошей.

— Треба продати пасовиська на тому березі Нуесес, — мовив він.

— А де ж ми бичків пастимемо?

— Завдяки знижці нам звільниться по тридцять одному з половиною долару за акр. Тож ми зможемо заплатити не лише за ті корисні копалини, а й за половину земель Ґарсія.

— Пасовиська за річкою Нуесес можна побачити з будь-якого пагорба нашої території, — заперечив я.

— То й що? Розкуплять їхні фермери, і ми милуватимемося їхніми красунями-доньками.

— А якщо я скажу «ні»?

— Можеш казати все, що завгодно.

Звичайно, я підписав усі папери, які мені підсунув полковник. Тепер намагаюся втішити себе думками, що ті пасовиська були не такими вже й зручними для нас. Батько ж утішає мене тим, що ці права на корисні копалини значно важливіші за продані землі.

— Поверхня там і купи лайна не варта, — казав він. — На наше щастя, ті невігласи-янкі надто покладаються на свою «освіту» й тому думають, що знають геть усе.

Послухати його балачки — то все просто чудово. Але ж ті землі були найпридатнішими для випасу бичків. І тепер нам із вакуерос відчутно додасться роботи, а ще збільшаться витрати на розведення худоби.

Щодо корисних копалин — по берегах річки стали активно бурити свердловини, знайшлася робота для всіх безробітних водіїв вантажівок та підсобних робітників. Ціни на оренду землі зросли втричі. Однак нафту наразі знайшли аж біля Пьєдрас-Пінтас — далеченько на схід звідси. Та й ті свердловини забезпечують лише по кілька сотень барелів на день. Усе ж інше — газ, який наразі нікому не потрібен.

Полковник, якого не було вдома весь тиждень, повернувся сьогодні з Вічіта Фоллс і гордо мені оголосив, що придбав майже нову роторну бурову установку за дуже низьку ціну; установку привезли сюди на кількох старих вантажівках. «Її колишній власник розорився», — сказав він, наче лише через те й наважився на цю покупку.

Також мій батько привіз сюди п’яного як чіп гаврика, який стверджував, що він геолог. А з ним — іще чотирьох пияків, перший із яких назвався майстром із буріння, другий — монтером установки, а третій і четвертий — кранівниками. Вигляд ці п’ятеро мали такий, ніби проспали всю ніч у калюжах, де до того весь день валялися свині.

— Де ти роздобув отаке «диво природи»? — спитав я.

— У Вічіта Фоллс, — із серйозною міною відповів батько, наче я не знав, куди він їздив.

— Невже вітряки нові ставитимемо?

— Це все не твої турботи, — «заспокоїв» мене полковник.

Та й зник разом із геологом до земель Ґарсія — обдивлятися піщані пасовиська. Що ж до тих чотирьох — вони спокійнісінько повсідалися на нашому ґанку, щоб пиячити собі й далі.

Урешті-решт вони не знайшли нічого ліпшого для буріння, ніж ділянка, розташована на відстані півмилі від нашого будинку. Бачте, полковник років із п’ятдесят тому начебто помітив, як там крізь землю просочується нафта (хоча відтоді ніхто й ніколи там не бачив нічого подібного).