Розділ «Нездоланний»

Вествуд відповів:

– Тому що я зобов’язаний це робити.

– А ви розмовляли з вашим головним редактором?

– Він не зацікавлений у цьому матеріалі. Ми перевірили досьє Ківера. Він десь загуляв. Він лише нікчемний старий детектив.

Ченґ нічого на це не сказала. Ричер промовив:

– Я ні разу не бачив цього хлопця. Але мені зустрічалися сотні таких, як він, – посередні за всіма аспектами люди, які відрізняються лише поганою витримкою. Однак вся його імпульсивність є лише наслідком найкращих намірів. І незважаючи на те, наскільки нікчемним він був, він усе одно був Джеймсом Бондом на фоні решти населення Материного Спочинку. Та вони все одно його дістали.

– Ви цього не знаєте напевно.

– Але припустімо, що їм таки це вдалося. Припустімо, що там сталося щось дивне, ураховуючи ці двісті смертей. Це ж варте уваги, правда? Це саме та історія, яку «Лос-Анджелес Таймс» проковтне разом із ложкою. Ви можете тиражувати її тижнями. Ви можете отримати за неї Пулітцерівську премію. Чи навіть потрапити на телебачення. Ви можете отримати замовлення на зйомки фільму.

– Зв’яжіться зі мною, коли знатимете щось конкретне.

– Як думаєте, які в нас на це шанси?

– Один до ста.

– Не один до двохсот?

– Ваші версії не мають доказів.

– Ось вам іще одна версія. Ми виходимо звідси, залишаючи можливість один-до-ста, що в нас на руках вагома інформація, проте якщо ми підемо, вона перестане бути ексклюзивом для «Таймс», а це означає, що коли таки випаде цей один-зі-ста шанс й історія стане сенсацією, відбудеться божевільний скандал і всі видання почнуть боротьбу за виграшну позицію. Тож якщо ви кмітливий науковий редактор, навіть якщо шанси лише один до ста, ви повинні побачити ту маленьку вигоду від використання того, що нам відомо зараз, для отримання дечого більшого в майбутньому. Тож я думаю, що як тільки ми сядемо в ліфт, ви перевірите, чи є у вашій базі даних дзвінки від типа на прізвище Малоні. Просто для самозаспокоєння.

Вествуд нічого не відповів. Ричер сказав:

– То що від цього зміниться, якщо ми залишимося при цьому в приміщенні?

Відповіді не було довго. Тоді Вествуд повернувся обличчям до моніторів, зробив декілька кліків мишкою та надрукував декілька літер у двох графах. Логін та пароль, здогадався Ричер. Він сподівався, що то був пошук у базі даних. Ченґ нахилилася вперед. На моніторі висвітилася пошукова сторінка. Якесь запатентоване програмне забезпечення, безсумнівно, придатне для того, щоб бути під рукою для роботи, проте неприємне на вигляд. Вествуд клацав по багатьох опціях. Мабуть, відбирав власні записи. Щоб уникнути непідходящих результатів. Можливо, у Лос-Анджелесі була сотня Малоні, якими цікавилися ЗМІ. А може, цілих дві сотні. Спортсмени, бізнесмени, актори, музиканти, міські чиновники.

Вествуд сказав:

– Усі версії потрібно перевірити. Це головний аспект наукового методу.

Він надрукував слово Малоні. Тоді зробив ще один клік мишкою. Висвітилося три збіги.