Розділ «Нездоланний»

Тоді нарешті прибув Вествуд. Він виглядав зовсім по-іншому, аніж Ричер очікував, проте реальність відповідала всім вимогам так само, як і упередження. Він був звичайним вуличним типом, а не лабораторним «ботаном», і швидше міцним, аніж тонкошиїм. Схожим він був на природознавця чи дослідника. У нього було коротке, проте неслухняне волосся, яке рівномірно ставало сивим, а ще борода такої ж довжини та кольору. Він мав почервоніле від сонця обличчя та зморшки навколо очей. На вигляд йому було близько сорока п’яти. Він носив одяг, зроблений із високоякісної тканини та оздоблений безліччю застібок, проте його вбрання було старим та зношеним. На ногах у нього були туристичні чоботи з яскравими шнурками, які чомусь нагадували мотузки для скелелазіння в мініатюрі. Він ніс із собою брезентову сумку завбільшки з портфель поштаря.

Він завмер біля входу, одразу впізнавши Ченґ, тому що вона тут була єдиною жінкою. Він ковзнув на протерте вінілове сидіння навпроти, потягнувши за собою сумку. Тоді він обіперся ліктем об стіл і сказав:

– Я так розумію, ваш інший колега досі не знайшовся. Ківер, я не помиляюсь?

Ченґ кивнула та відповіла:

– Ми в безвиході. Ми зайшли в глухий кут. Ми простежили його шлях до цього місця, проте не можемо зрушити з нього далі.

– Ви телефонували в поліцію?

– Ні.

– Думаю, слід одразу вас запитати: чому?

– Це буде лише повідомленням про зникнення людини. І це наразі все. Він дорослий чоловік, і немає його лише протягом трьох днів. Вони можуть прийняти нашу заяву, проте все одно не будуть нічого з нею робити. Її одразу відкладуть куди подалі.

– Двісті смертей можуть їх зацікавити.

– Ми нічого не можемо довести. Ми не знаємо, хто, чому, коли, де чи як.

– То я зараз плачу за ваш сніданок тому, що є один тип, про зникнення якого ви досі не повідомили, і двісті смертей, про які вам нічого не відомо?

– Ви платите за наш сніданок, бо отримуєте права на книгу. Скоро ви зможете купити геть усі сніданки.

– Проте цей сніданок поки що вартує більшого, ніж права на книгу. Наразі за права на книгу та п’ятдесят центів я зможу купити собі чашку кави.

Ричер сказав:

– Ви ж науковець. Ви ж повинні розглядати це з наукової точки зору.

– Тобто?

– З точки зору статистики. Чи мови. З краплею соціології на додачу. Плюс глибоке вроджене розуміння людської природи. Подумайте про число двісті. Звучить як гарне кругле число, проте це не так. Ніхто не вживає число двісті просто так. Люди говорять «сотня», «тисяча». Або сотні й тисячі. Двісті смертей у моєму розумінні звучать особливо. Наче реальна кількість. Можливо, заокруглена від ста вісімдесяти чи ста дев’яноста з копійками, проте мені здається, що щось у цьому є. Досить для того, щоб мене зацікавити, наприклад. Як приватного детектива.

Вествуд промовчав. Ричер продовжив:

– Крім того, ми думаємо, що копи вже чули про цей випадок, проте не взялись за справу.