Розділ «Нездоланний»

– З тобою все гаразд?

Він відповів:

– Ми щойно повернулися з Чикаґо. Може, мені слід поїхати в якесь інше місце?

Вона усміхнулася:

– Поїдь до Мілуокі. Усі його тридцять шість будинків.

Він на хвилину замовк.

Вона запитала знову:

– З тобою все гаразд?

– Ти поїдеш зі мною?

– До Мілуокі?

– Лише на декілька днів. Як у відпустку. Ми заслужили на це. Ми можемо там робити те, що роблять звичайні люди.

Вона довго мовчала, цілих п’ять чи шість секунд, майже до межі непристойності, а тоді сказала:

– Я не хочу відповідати на це запитання тут. Не в Материному Спочинку. Краще залазь у машину.

Він так і зробив, а тоді сіла в машину і вона, і завела двигун. Вона увімкнула передачу, покрутила кермом, і вони поїхали геть від тієї їдальні, і від бакалійного магазину, до старого шляху, де колись проходили каравани фургонів, там вони повернули ліворуч і попрямували на захід. Дорога стелилася перед ними просто через пшеницю, і здавалось, що їй немає кінця, аж поки вона не розчинялась у золотистій імлі на далекому горизонті, стаючи там вузькою, як голка.