Розділ «Нездоланний»

– Жінка в білому.

– Саме так. Той самий чоловік, який хоче, щоб ми негайно звідси поїхали, не хотів нагнічувати ситуацію, поки вона була на території. Але зараз її немає, тож усе повернулося на свої місця.

– Хто вона така? І куди вона поїхала?

– Ми цього не знаємо. Ми також нічого не знаємо про чоловіка в костюмі. Крім того, що вони відіграють якусь важливу роль у цій справі. Врешті-решт, усі повинні були поводитися якнайкраще, поки ці люди були тут. Я бачив, як портьє прибирав перед тим, як за чоловіком мала приїхати машина. Він виставив усі стільці в ідеально рівний ряд до того, як чоловік зміг би все це побачити в денному світлі.

– Вони точно не інвестори. Не схожі вони на людей, які приїхали б сюди перевіряти інвестування. Вони не випромінюють типових для інвесторів флюїдів. Свого часу мені доводилося тісно спілкуватися з інвесторами.

– То хто вони такі?

– Не маю ані найменшого уявлення. Чиїсь довгоочікувані гості або чиїсь важливі покупці. Або ще щось у цьому дусі. Звідки нам про це знати? Можливо, вони переховуються від правосуддя. Можливо, тут є таємний шлях втечі для таких, як вони. Але це лише нішевий ринок. Лише для обраних. Тиша і спокій, а також хороший нічний сон гарантуються, а ще всі перевезення здійснюються кадилаком. Для посадових злочинців.

– Чи чепурилася би ця жінка в такому разі?

– Мабуть, ні.

Ричер сказав:

– Я згоден, що ця ситуація нагадує якийсь кримінал. Вони зійшли з потяга, провели ніч у мотелі, а наступного ранку вирушили далі машиною. Схоже на те, що їм потрібно було все зробити максимально швидко. Мені також здається, що ця дорога йде в один кінець. Наче вони зробили лише короткочасну зупинку на довгому шляху.

– Звідки і куди?

Ричер нічого не відповів. Ченґ запитала:

– То що тепер?

– Ми поїдемо на захід і вирішимо щось лише тоді, коли ваш мобільний знову почне працювати.

Рівно через десять хвилин вони відчинили двері та ступили на прохід. Тридцять чоловіків досі стояли внизу, поділені на невеликі окремі групи: по двоє, троє, четверо, – разом вони оточили маленький зелений форд нерівним та стриманим півколом. Найближче до них стояв фермер, що вирощував свиней, приблизно за десять футів від машини. Біля нього стояв слабкий на вигляд Мойнахан. Обоє мали напружений та нетерплячий вигляд. Ричер поклав руку до кишені, його долоня та три пальці легко обійняли револьвер, і тоді він рушив сходами, а за ним пішла Ченґ. Вони зійшли вниз, Ченґ натиснула на брелок, і двері машини відчинилися з глухим стуком, який у цій тиші прозвучав дуже голосно.

Ричер обійшов авто спереду, подивився на фермера та сказав:

– Ми поїдемо одразу, щойно ви покладете наші валізи в багажник.

Фермер відповів:

– Кладіть їх туди самі.