Розділ «Нездоланний»

– На тепер.

Ричер не бачив його раніше. Великі руки, широкі плечі, порубцьоване обличчя, одяг увесь укритий брудом. Якимось чином його обрали на роль головного. На роль перемовця. Вибір місцевого зброду, безсумнівно, який дістав загальне схвалення.

Ричер запитав:

– Як вас звуть?

Чоловік нічого не відповів.

Ричер сказав:

– Це досить просте запитання.

Жодної відповіді.

– Ваше прізвище Малоні?

– Ні, – відповів чоловік із якоюсь сумнівною ноткою в голосі. Наче це запитання видалося йому безглуздим.

Ричер запитав:

– Чому це місце називається «Материним Спочинком»?

– Я не знаю.

– Зачекайте внизу. Ми вийдемо, коли будемо готові.

Чоловік відповів:

– Ми будемо чекати тут.

– Унизу, – повторив Ричер. – У вас є два шляхи там опинитися. Одним із них буде політ головою через поручні. Вибір за вами. Мені подобаються обидва.

Унизу стояв одноокий портьє з поглядом, спрямованим догори. Їхні валізи перенесли ближче до авто. Тепер вони стояли поруч біля дверцят багажника. Чоловік із великими руками та брудним одягом скорчив гримасу: якоюсь мірою це було знизування плечима, якоюсь мірою кивок, а може, й насмішка. А тоді він сказав:

– Гаразд, маєте п’ять хвилин.

– Десять, – відповів Ричер, – ось скільки нам знадобиться. Не проти? І не підіймайтеся сюди більше.