Розділ «Нездоланний»

– Краще, ніж нічого.

– То як я можу вам допомогти?

– Ми подумали, що ви повинні знати імена місцевих. Думаю, більшість із них приходять до цього офісу то в одній справі, то в іншій.

Хлопець кивнув, наче між ними щойно налагодився надзвичайно важливий, проте зовсім непередбачуваний зв’язок. Він натиснув на клавіатурі пробіл, і екран комп’ютера підсвітився. Він порухав мишкою, на щось натиснув, і на моніторі з’явився довгий та об’ємний список. Ціла купа імен.

Він сказав:

– Ось список людей, які зареєструвалися на користування мостовими вагами. Так значно швидше. Саме те, що нам потрібно в гарячий сезон. Думаю, тут усі місцеві фермери. Від власників до робітників і навпаки. Чоловіки, жінки і діти. Цей бізнес потребує масового залучення, особливо певної пори року.

Ченґ запитала:

– У цьому списку є Малоні? Ми були б дуже вдячні вам за ім’я та адресу.

Хлопець знову взявся за мишку, і цього разу він перегорнув список угору. В алфавітному порядку. Він зупинився на півшляху донизу і сказав:

– Є Махоні. Але він уже помер, здається. Два чи три роки тому, якщо я нічого не плутаю. Рак його доконав. Ніхто не знав точно, який саме рак.

Ченґ запитала:

– І нікого під прізвищем Малоні?

– У списку таких немає.

– А якщо припустити, що він не фермер? Ви б усе одно могли бути з ним знайомі?

– Можливо, заочно. Але ми не знайомі. Я не знаю нікого на прізвище Малоні.

– Може, нам попитати деінде?

– Можете спробувати «Вестерн Юніон». Із франшизою FedEx. Це таке собі місцеве поштове відділення.

– Гаразд, – відповів Ричер. – Спасибі.

Хлопець кивнув, відвернувся, але нічого не сказав, наче був водночас і приємно здивований, і розчарований тим, що його відірвали від обов’язків.

Ричер пам’ятав, де було відділення «Вестерн Юніон». Воно вже траплялося йому на очі, двічі, під час його прогулянок кварталами. Невеличке приміщення з вікном, яке було повністю вкрите неоновими рекламами. Там були і «МаніҐрам», і факс, і фотокопіювання, і FedEx, і UPS, і DHL. Вони увійшли досередини, і чоловік за прилавком одразу підвів на них погляд. Йому було близько сорока, він був високим та мав гарну фігуру, не гладку, проте його точно не можна було назвати худеньким. У нього було густе волосся та простодушне обличчя. Це був водій кадилака.