Розділ «Нездоланний»

– Гра в «кішки-мишки», друже мій. Я щойно зекономив для нас двадцять хвилин.

У дальньому кінці складського приміщення висіли такі самі пошарпані двері, і водій виїхав крізь них на яскраве світло, уже на інший потрісканий бетон, поміж інших покинутих сараїв, просто до розхитаних воріт, де починалася дорога до східного в’їзду в Міжнародний аеропорт Лос-Анджелеса, просто за великою огорожею із дроту. Ричер побачив попереду диспетчерську вежу, і злітно-посадкові смуги, і доріжки для маневрування, і припарковані літаки, і маленькі вантажні авто, які снували туди-сюди, жваво та сумлінно, під високим небом та палючим сонцем.

Водій сказав:

– Формально, ми заїхали на чужу територію, проте я тут раніше працював, коли підприємство ще було діючим, тож мені сюди можна. Це значно швидше, ніж їхати звичною дорогою до аеропорту, а вона зараз точно – суцільний безлад. Завжди так о післяобідній порі. Я втрачаю бакс чи два на кожному метрі, проте вони мені повертаються, бо я беру більшу оплату за більшу швидкість. Моя секретна фішка. Невелика обізнаність у місцевості ніколи не буде зайвою.

Він повернув праворуч, на дорогу для вантажних авто, і попрямував до виходу через інший дротяний паркан, і вже через десять хвилин по тому вони знову влилися в потік легкових авто, таксі, друзів та родичів, які прямували до терміналів. Через хвилину вони опинилися біля внутрішнього термінала, авто уповільнило рух, припаркувалося та зупинилося. Ще одна хвилина – і валіза Ченґ опинилися на тротуарі, стоячи вертикально, із піднятою догори ручкою, повністю напоготові. Водієві заплатили, дали на чай, і він поїхав геть.

Ченґ отримала тонкі посадкові талони в автоматі, і вони попрямували до контролю. Вони туди не дісталися. Шлях їм перегородив якийсь тип. Йому було близько сорока, увесь солідний та міцний на вигляд, із коротким світлим волоссям. Він був одягнений у рудуваті слакси та блакитне поло під блакитною спортивною курткою. Весь його одяг мав якийсь казенний вигляд. Свого роду, уніформа. На шиї в нього висіла мотузка. Вона була сплутаною, і значок, що висів на її кінці, зворотним боком був повернений до них. Він сказав:

– Мадам, я бачив, що ви увійшли просто з вулиці.

Ричер запитав:

– Справді?

– Ви пройшли повз попередню реєстрацію багажу та скористалися автоматом для пасажирів без багажу.

– Справді?

– Сер, у вас немає багажу із собою. Жодного зареєстрованого багажу, жодної ручної поклажі, навіть особистої сумки немає.

– Це проблема?

– Чесно кажучи, сер, так. Це незвична поведінка. Одна з речей у нашому списку.

– Чиєму списку?

Тип просто дивився на них якусь мить, а тоді дещо спало йому на думку, і він глянув униз, туди, де висіло іншим боком його посвідчення. Він видав якийсь гортанний звук, який, мабуть, означав його роздратування або збентеження, після чого перевернув значок. Ричер побачив рожевого відтінку фотографію завбільшки з ніготь з правого боку та абревіатуру поліції Лос-Анджелеса, написану блакитними літерами, з лівого боку, плюс іще декілька рядків, написаних настільки малим та тьмяним шрифтом, що їх було неможливо прочитати. Чоловік відповів:

– Боротьби із тероризмом.

Ричер сказав:

– Я згоден, що відсутність багажу трапляється вкрай рідко, згідно зі статистикою. Це лише справа простого спостереження. Проте я не розумію, чому із цього одразу слід робити погані висновки.

– Не я встановив ці правила. Боюсь, вам доведеться піти зі мною. Обом.