Розділ «Нездоланний»

– Чому ви не зміните смугу?

Водій поглянув у дзеркало і відповів:

– Там скоро також утвориться затор.

– То чому б нам не проїхати вперед, поки цього не сталося?

– Це лише гра у «кішки-мишки», друже мій.

Ченґ поклала руку на плече Ричера й відтягнула його назад. Вона сказала:

– Дозволь йому робити те, що в нього добре виходить. Ти провалив водіння, пам’ятаєш?

Вона повернулася до телефону. Останньою публікацією в обраному нею списку за тримісячний період була стаття про океанський коридор, паралельний до західного узбережжя, від Каліфорнії до Ореґону, який великі білі акули використовували для сезонних міграцій. Для більшості людей це не було важливим питанням, за винятком одного француза, який зібрався його переплисти від Японії через Тихий океан. Він спав на човні супроводу щоночі, а зранку розпочинав усе заново, і так вісім годин поспіль. Вочевидь, акули виявилися другорядною проблемою. Спочатку йому потрібно було перетнути Тихоокеанську течію, яка являла собою вир, що простягнувся на тисячу миль і був наповнений непотрібним пластиком, токсичними відходами та купою іншого сміття.

Ченґ сказала:

– Ці французи ненормальні.

Ричер відповів:

– Моя мама була француженкою.

– Вона була ненормальною?

– Якоюсь мірою.

Рух знову уповільнився, на лівій смузі тепер відбувалося те саме, що на середній, а на середній – те саме, що на правій, а на правій смузі авто майже не рухалися. Все одно водій таксі не змінив смуги. Він лише рухався по дюйму уперед, розпочинаючи та одразу ж припиняючи рух, заледве перевищуючи швидкість пішоходів.

А тоді вони з’ясували, чому він це робив. Одразу після Калвер-Ситі та перед Інґлвудом, недалеко від Міжнародного аеропорту Лос-Анджелеса, водій раптово звернув із траси на непозначений проїзд з правого боку, який вів до вузької дороги, що нагадувала в’їзд до якоїсь покинутої станції техобслуговування. Авто захрустіло на всипаному гравієм дорожньому покритті, їдучи самотньо між поіржавілими металевими сараями, а тоді розвернулося й уперлося в тупикову розвилку доріг за розбитим бетонним покриттям; попереду не було нічого, окрім покинутого складського приміщення, у якому виднілися відчинені навстіж зламані двері. Водій повів машину просто в темряву.

31

У складському приміщенні дах тримали поіржавілі металеві опори. Трохи світла проникало сюди від сотень маленьких яскравих сонячних проблисків, які пробивалися крізь усіяну дірами обшивку. Це було величезне приміщення, приблизно триста футів завдовжки, але воно було майже порожнім, за винятком незрозумілого стосу залишених тут інструментів та металолому. Підлога була бетонною, у деяких місцях вона протерлася до гладенької, у інших на ній виднілися плями мастила, а ще вона вся була вкрита поіржавілими деталями та голубиним пір’ям. Через відчинене вікно Ченґ почула голосний скрегіт шин, шум мотора та стукіт вихлопної труби.

Всередині не було людей, наскільки Ричер зміг побачити, на чому одразу зосередилася задня частина його мозку. Один удар у голову водія вирішив би проблему враз. Удар правою рукою, зроблений ззаду та спрямований трохи вниз. Неочікуваний. Без попередження. Дати водієві пережити власну травму від різкого удару. Помститися першим. Ричер стиснув руку в кулак, готуючись до цього.

А тоді він знову її розслабив. Водій продовжував керувати машиною, повільно та спокійно, проте впевнено, наче достоту знав, що робить, наче раніше безліч разів потрапляв у таку ж ситуацію, а тоді він сказав: