TextBook «Припускаю таку можливість».
«А як щодо цього?» — спитала вона, піднявши розп’яття.
«Це нічого не значить», — відповів він.
«Я не сплю, — сказала вона, — не перебуваю в комі».
Він не знайшов що сказати. З цим він посперечатися не міг, хоч це й не розвіювало сумнівів.
«Я купу разів був в Інґлвуді, — зрештою сказав він. — Як сталося, що ти не почула мого авто?»
«Інґлвуд — чимале місце», — відповіла вона.
Він уважно дивився на неї, барабанячи пальцями по бильцю крісла.
«Я б… мені хотілося б тобі вірити», — промовив він.
«Та невже?» — перепитала вона. Ще один спазм скрутив їй живіт, видихнувши, вона зігнулася та зціпила зуби. Роберт Невілл сидів, дивуючись, чому не почував до неї більшого співчуття. Утім, емоції досить важко воскресити. Він використав усі свої запаси і тепер почувався спустошеним, без краплі почуттів.
За мить вона звела на нього очі. Її погляд було важко витримати.
«У мене все життя слабкий шлунок, — сказала вона. — Минулого тижня я бачила, як убили мого чоловіка. Роздерли на шмаття. Просто перед моїми очима. Під час пошесті я втратила двох дітей. А останній тиждень просто тинялася навкруги. Переховуючись уночі, харчуючись жалюгідними рештками. Вимучена страхом, я не могла спати довше за кілька годин. І от я почула, як хтось гукає мене. Ти переслідував мене полем, вдарив, приволік до свого будинку. А потім, коли мені стало зле від смердючого часнику, який ти пхнув мені під ніс на тарілці, кажеш мені, що я інфікована!»
Руки на колінах посмикувалися.
«А ти як думав, що станеться?» — злісно промовила вона.
Вона відкинулася на спинку дивана й заплющила очі. Її руки нервово перебирали складки сукні. Якусь мить вона пробувала заправити подертий шмат, але він знову впав, і вона гнівно схлипнула.
Він похилився в кріслі вперед. Він починав відчувати провину, попри всі підозри та сумніви. Вдіяти він нічого не міг. Він устиг забути про заплаканих жінок. Повільно взявся за бороду і збентежено посмикував її, дивлячись уперед.
«Чи…» — почав був він. Глитнув. «Чи дозволиш ти мені взяти кров для проби? — запитав він. — Тоді я б…»
Зненацька вона встала і, затинаючись, пішла до дверей.
Він рвучко піднявся.
«Що ти робиш?» — спитав він.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Я — легенда» автора Річард Метісон на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина III Червень 1978 року“ на сторінці 8. Приємного читання.