Розділ «VII»

— Працювали колись у конфекції?

— Так.

— От бачите, звідти у вас і цей стиль роботи. А в якій галузі?

— У душевній, — відповів я, — хотів стати учителем.

— Честь і хвала вам, пане Локамп, — сказав Блюменталь, — якщо будете колись без роботи, подзвоніть до мене!

Він виписав і подав мені чек. Я не вірив власним очам… Гроші наперед! Це ж чудо!

— Пане Блюменталь, — сказав я переборений, — дозвольте мені додати безплатно дві кришталеві попільнички і першорядний гумовий килимчик під ноги…

— Добре, — погодився Блюменталь, — значить, і старому Блюменталю хоч раз дістався якийсь подарунок.

Тоді запросив мене повечеряти з ними наступного дня. Пані Блюменталь посміхнулась мені привітно, як мати.

— Буде фарширована щука, — сказала вона ніжно.

— Делікатес! — підтвердив я. — То я разом і машину приведу. А завтра вранці оформимо папери.

Птицею помчав я назад до майстерні. Але Ленц і Кестер пішли саме обідати, отож мені довелося трохи стримати свій тріумф. На місці був тільки Юпп.

— Продали? — спитав він.

— А тобі вже не терпиться взнати, шибенику! — сказав я. — На ось тобі талер. Збудуй собі за це літака!

— Значить, продали! — оскалився Юпп.

— Поїду тепер пообідати. Але якщо ти їм щось скажеш, поки я повернусь, то начувайся!

— Пане Локамп, — запевнив він мене, підкидаючи монету в повітря, — я ж могила.

— Можна подумати… — сказав я і дав газ. Коли я приїхав знов у двір, то Юпп подав мені знак.

— Щось сталося? Уже розбовкав усе? — запитав я.

— Пане Локамп! Я ж камінь! Але… — він осміхнувся. — Той хазяїн форда — тут…