Розділ 4

— Радкліффе, забери цих зрадників до Ґарштангу! Детмольде, подай лікоть майстрині де Фрьес. Ідіть. Я зараз приєднаюся.

Кроки. Запах цинамону й нарду.

— Дійкстро.

— Я тут, Філь.

— Твої підлеглі тут не потрібні. Хай повертаються до Локсії.

— А чи точно…

— До Локсії, Дійкстро!

— Як накажете, милостива пані, — у голосі шпигуна прозвучали кпини. — Пахолки своє діло зробили, пахолки можуть іти. Тепер це вже виключно справа чародіїв. А тому і я йду, не зволікаючи, з чарівних очей вашої високості. Дякую за допомогу й співучасть у путчі, не очікував я, але упевнений, що ваша високість збереже мене у вдячній пам’яті.

— Вибач, Сигізмунде. Дякую тобі за допомогу.

— Нема за що, завжди радий допомогти. Гей, Войміре, збери людей. П’теро лишаються зі мною. Решту відведи униз, і хай чекають на борту «Шпаги». Тільки тихцем, навшпиньках, без шуму й скандалів. Боковими коридорами. У Локсії і порту — ані пари з уст! Виконувати!

— Ти нічого не бачив, Ґеральте, — пошепки сказала Філіппа Ейльгарт, дихаючи на відьмака цинамоном, нардом і содою. — Ти нічого не чув. Із Вільгефорцом ніколи не розмовляв. Дійкстра зараз забере тебе до Локсії. Я тебе намагатимуся знайти там, коли… Коли все скінчиться. Я тобі дещо обіцяла вчора, і я дотримаю слова.

— Що із Йеннефер?

— Та в нього манія, — Дійкстра повернувся, шурхаючи ногами. — Йеннефер, Йеннефер… Аж нудно. Не переймайся ним, Філь. Є справи важливіші. Чи при Вільгефорці знайшли, що сподівалися знайти?

— Авжеж. Прошу, це для тебе.

— Ого! — шелест розгорнутого паперу. — Ого! Ого, ого! Чудово! Герцог Нітерт. Виключно! Барон…

— Краще без прізвищ. І дуже прошу тебе, коли повернешся до Третогору, не починай відразу страти. Не викликай скандал передчасно.

— Не бійся. Хлопці з цього списку, такі ласі до нільфгардського золота, у безпеці. Поки що. Вони будуть моїми улюбленими маріонеточками, я стану тягнути за шнурочки. А пізніше накладу їм ті шнурочки на шийки… Цікаво, а були й інші листи? Зрадники з Кедвену, з Темерії, з Едірну? Я б радий був кинути на них оком. Хоч би кутиком ока…

— Я знаю, що ти був би радий. Але то не твоя справа. Ті листи отримали Радкліфф і Сабріна Ґлевіссіг, і вже вони знатимуть, як і що із ними робити. А тепер прощавай. Я поспішаю.

— Філь.

— Слухаю.