Розділ 4

— І цілковите мовчання.

Кейра Мец скоро повернулася, не сама. Супроводжував її попелястоволосий чародій, якого вчора Ґеральту представили як Детмольда з Бан Арду. Той, побачивши відьмака, вилаявся і вдарив кулаком у долоню.

— Прокляття! Це що, той, якого вподобала собі Йеннефер?

— Той, — підтвердила Кейра. — Ґеральт із Рівії. Проблема полягає у тому, що я не знаю, як воно із Йеннефер…

— Я цього також не знаю, — стенув плечима Детмольд. — У кожному разі, він уже втрутився. Забагато бачив. Заберіть його до Філіппи, вона вирішить. Закуйте його.

— Немає такої потреби, — сказав удавано сонно Дійкстра. — Я за нього відповідаю. Доправимо його, куди належить.

— Чудово складається, — кивнув Детмольд. — Бо ми не маємо часу. Ходімо, Кайро, там нагорі справи ускладнюються…

— Ото вони нервують, — сказав реданський шпигун, дивлячись їм у спину. — Відсутність вправності, у цьому проблема. А перевороти й путчі — як окрошка з буряка. Треба її споживати холодною. Ходімо, Ґеральте. І пам’ятай: спокійно, гідно, без скандалів. Не примушуй мене шкодувати, що я не наказав тебе закувати або зв’язати.

— Що тут діється, Дійкстро?

— А ти ще не здогадався? — шпигун ішов поруч із ним, троє реданців трималися позаду. — Скажи-но щиро, відьмаче, як воно сталося, що ти тут з’явився?

— Я боявся, що настурція засохне.

— Ґеральте, — Дійкстра скоса глянув на нього. — Ти провалився у гівно з головою. Випірнув і тримаєш носа над поверхнею, але ногами ти все ще не дістав дна вигрібної ями. Дехто подає тобі руку допомоги, ризикуючи, що й сам впаде й засмердиться. Тож облиш ці дурнуваті жарти. Це Йеннефер наказала тобі прийти, так?

— Ні. Йеннефер спить у теплому ліжечку. Це тебе заспокоїло?

Гігантський шпигун різко розвернувся, схопив відьмака за руки й припер до стіни коридору.

— Ні, не заспокоїло мене це, холерний ти дурню, — просичав він. — Чи ти ще не зрозумів, дурбецелу, що чесні, вірні королям чародії не сплять сьогодні вночі? Що вони взагалі не лягали в ліжка? У тепленьких постелях сплять підкуплені Нільфгардом зрадники. Запроданці, які самі готували путч, але трохи пізніше. Не знали, що їхні плани виявили й упередили ці наміри. Й ото зараз їх саме витягають з теплих ліжок, луплять кастетами в зуби й надягають на лапи обручки з двімериту. Зі зрадниками покінчено, ти розумієш? Якщо ти не хочеш піти на дно разом із ними, то припини вдавати ідіота! Чи вчора ввечері Вільгефорц завербував тебе? Чи, може, ще раніше завербувала тебе Йеннефер? Говори! Швидко, бо гівно вже заливає тобі рота!

— Окрошка з буряка, Дійкстро, — нагадав Ґеральт. — Веди мене до Філіппи. Спокійно, гідно й без скандалів.

Шпигун відпустив його, відступив на крок.

— Ходімо, — сказав холодно. — Цими сходами, нагору. Але розмову не скінчено. Я тобі це обіцяю.

Там, де сполучалися чотири коридори, під колоною, що підтримувала стелю, було світло від ліхтаря й магічних куль. Товклися тут реданці й чародії. Серед останніх були члени Ради — Радкліфф і Сабріна Ґлевіссіг. Сабріна, як і Кейра Мец, була в темному чоловічому одягу. Ґеральт зрозумів, що в путчі, який відбувався на його очах, сторони можна розпізнавати за уніформами.

На підлозі стояла на колінах Трісс Мерігольд, схилена над тілом, що лежало в калюжі крові. Ґеральт упізнав Лідію ван Вредеворт. Упізнав її по волоссю і шовковій сукні. По обличчю — не впізнав би, бо то вже не було обличчям. Була то огидна, жахлива маска, череп, що блискав оголеними аж до половини щоки зубами й деформованою кісткою щелепи, що, до того ж, погано зрослася.